Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

іншими двома своїми воїнами і став проповідником воскресіння Христового: звістив-бо Пилатові та архієреям усе, що було. Архієреї ж із старцями раду учинили, дали досить срібляників воїнам, щоб утаїли воскресіння Христове, кажучи: "Учні його вкрали, коли ми спали". Одначе Логвин золота не взяв і таїти чудес не захотів, але більше освідчував, і істинне було його свідчення. Через те й Пилат, і юдейське сонмище зненавиділи Логвина і весь свій гнів, який спершу до Христа мали, повернули на нього, адже вільною мовою звіщав, що Христос є істинним Богом, Його ж животворної смерті та воскресіння був самовидцем і те всім проповідував. Шукали-бо ненависники на нього вини і зручного часу, щоб погубити його за свідчення Ісуса Христа, і не знаходили: був-бо Логвин старший усіх воїнів і людина чесна, його й кесар знав. Звідавши лиху їхню щодо себе думку, зволив бути відторгнутим із Христом, аніж жити в поселеннях юдейських, і скинув із себе свій сан, одежу й воїнського паса і, взявши із собою двох друзів своїх, котрі таку ж ревність так само мали із ним за Христа, відійшов від спілкування із людьми і з єдиним вправлявся Богом. Прийняв-бо хрещення від святих апостолів і невдовзі покинув Єрусалим та й пішов із двома друзями своїми до Кападокії і там став Христовим проповідником, і апостолом, і багатьох від блуду до Бога навернув. Тоді покинув місто, пробуваючи в селі батька свого, й безмовне провадив життя у пості та молитвах.

Відомо стало всьому соборищу юдейському в Єрусалимі, що Логвин усю Кападокію наповнив своїм ученням і звістив про Христове воскресіння, наповнилися тоді заздрістю та гнівом архієреї зі старцями й пішли до Пилата з багатьма дарами, впрохали його, щоб послав у Рим до кесаря донесення на Логвина, котрий сан воїнський скинув і від влади римської відійшов, і в Кападокії сум'ятить народ, іншого їм царя проповідуючи. Пилат же узяв дари, послухав прохання їхнього й послав до кесаря Тиверія писання, що містило на Логвина великий наговір. Із тим писанням Пилатовим послали жидове від себе багато золота кесарю й купили смерть святому Логвину. Невдовзі прийшло від кесаря таке повеління, щоб покараний був Логвин смертю як кесаревий супротивник. І тоді послані були воїни від Пилата в Кападокію відтяти голову Логвину й принести її до Єрусалима на достовірне жидівському сонмищу звіщення про його смерть. Повелів-бо Пилат, за проханням богомерзьких жидів, і тих двох воїнів убити, котрі сан воїнський із Логвином полишили і там із ним Христа проповідують.

Досягли-бо посланці країни Кападокійської, ретельно розпиталися, де живе Логвин, і довідалися, що в селі батьківському пробуває, тож поспішили піти туди, і йшли мирно, шукаючи Логвина ніби не для того, щоб убити, а щоб надати якусь почесть; боялися-бо, щоб не втік од рук їхніх, — із нічим повернуться до тих, що послали їх, відтак хотіли найти на нього таємно.

Святий же Логвин, сповнений бувши Святого Духа, пізнав, що буде, відкрито-бо йому було про готування йому вінця мученичного, тож вийшов сам їм назустріч і, побачивши їх, люб'язно привітав чесними словами. Вони ж, не знаючи його, запитали: "Де є Логвин, що колись був сотником?" Логвин же спитав: "Навіщо його вимагаєте?" Відказали воїни: "Чули, що чоловік добрий є, тож хочемо відвідати його, ми ж бо є воїни, а він був сотником воїнським, хочемо побачити його". Логвин же мовить: "Прошу вас, панове мої, заверніть до мого дому і спочиньте трохи з дороги, я ж оповім вам про нього, знаю-бо, де живе, і він сам до вас прийде, бо живе недалечко". Вони ж завернули до нього, й учинив їм Логвин велике пригощення.

Настав вечір, коли воїни добре вином розвеселені стали, відтак сказали Логвину, чому їх послано, але спершу проханням молили й клятвами закляли його, щоб нікому не виповів таємниці тієї, боячись, аби хтось не звістив Логвину і щоб не втік од них, мовили: "Нас послано відтяти голову йому і двом друзям його, таке-бо повеління прийшло від кесаря до Пилата".

Логвин, почувши, що й друзів його шукають умертвити, послав до них швидко, кличучи до себе, і не з'являв воїнам себе, що сам він Логвин і є, доки не прийдуть друзі його. Коли ж поснули воїни, Логвин став на молитву і всю ту ніч щиро Богу молився, до смерті готуючись. Коли ж настав ранок, хотіли воїни йти в дорогу і прохали Логвина, щоб показав їм того, кого шукають і кого обіцяв показати. Він же рече до них: "Почекайте трохи, панове мої, послав-бо по нього і, не гаючись, прийде до вас, йміте мені віру, що сам той, кого шукаєте, віддасться вам у руки ваші, тільки пождіте!" Звідався Логвин, що приходять друзі його, і вийшов їм назустріч. І, обійнявши, поцілував їх, кажучи: "Радійте, раби Христові, мої ж свояки, радійте вкупі зі мною, що наближаються веселощі наші, настав час нашого від плотських вуз розрішення, це-бо тепер постанемо вкупі перед Господом нашим, Ісусом Христом, якого бачили, як страсті терпів, розіп'ятого, похованого і воскреслого зі славою; його тепер побачимо, як сидить праворуч Бога, і наситимося видінням слави Його . Це Логвин сказав друзям своїм, звістивши їм усе: що прийшли воїни від Пилата і від юдейського соборища убити їх за освідчення про воскресіння Христове. Вони ж, почувши, пораділи, що сподобляться бути причасниками вінця мученичого і що швидко підуть постати перед Господом своїм, Його-бо вседушно полюбили. Тоді привів своїх друзів до воїнів і рече: "Ось маєте Логвина, а це маєте двох друзів його; я ж бо є Логвин, якого шукаєте, а ці двоє є мої друзі, які купно зі мною бачили Христове воскресіння й увірували: чиніть-бо, як це вам повелено від тих, котрі послали вас".

Воїни, почувши це, вразилися і спершу не йняли віри, що це Логвин є, а коли пізнали, що правда, знітилися й не хотіли умертвляти добродійника свого. Логвин же принуджував їх повелене чинити і сказав: "Не можете мені ліпшого воздати за мою до вас любов добродіяння, більше того, коли швидко пошлете мене до Господа мойого, Його я давно бажаю бачити". Тоді одягся у погребальні білі ризи і, показавши рукою гроба, котрий близько був, повелів домашнім своїм, щоб там поховали тіло його, і хай покладуть із ним укупі тіла двох друзів його. І помолившись достатньо, і всім, котрі там були, останнє цілування віддавши, підхилили під меча голови свої. Воїни ж усікли їх, взяли зі