Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

йому дари й почесті, а коли Лукіян посміявся над його улесними та лукавими словами, тоді почав загрожувати йому новими муками. Він же нітрохи не застрашився погроз його і посаджений був у темницю, в якій усілякі перетерпів страждання: вузами зв'язаний, гострим камінням битий, голодом та спрагою довго був морений, а поміж інших мук була й та: всі члени його із суглобів вибили, тоді на гострому череп'ю поклали хребтом, на ньому-бо сорок днів лежав. Коли ж настав празник Богоявлення, побажав святий, щоб і сам, і ті християни, що з ним були, стали причасниками святих таїнств. Помолився Богу, щоб дістати бажане, і влаштував Бог: через недогляд сторожі деякі вірні зібралися до нього в темницю, принісши хліб та вино. Лукіян же святий сказав учням своїм та всім, які були там, вірним: "Обступіте мене навколо і церквою будете", вірую я Богові, що церква жива приємніша йому, аніж з дерева чи з каменю збудована". А коли обступили його зусібіч, рече: "Звершімо літургію і причастімося божественних таїнств". Кажуть учні його: "Де, отче, на звершення святих таїнств хліб покладемо, стола-бо немає тут". Він-бо, горілиць на череп'ю зв'язаний лежачи, каже: "На грудях мені покладіте, і буде живий престол живому Богу". І так у темниці на грудях святого звершилася божественна літургія із усіма належними їй молитвами, чинно, як і належить, і всі були причасниками святих і божественних таїнств.

На завтра ж послав цар слуг довідатися, чи ще живий Лукіян, і коли входили слуги у темничні двері, Лукіян святий закричав тричі, кажучи: "Християнин я є!" — і з тими словами віддав духа свого у руки Христа, Господа свого. І звістили Максиміянові слуги, що вже Лукіян помер, він-бо повелів тіло його вкинути в море, і учинили слуги за повелінням його, прив'язали каменя і вкинули багатостраждальне тіло святого Лукіяна в морські глибини. І був у морі тридцять днів. По тому явився одному із учнів своїх, на ймення Гликерій, повеліваючи йому йти на беріг морський і, взявши, поховати тіло його. Пішов Гликерій із іншими християнами на берег шукати святого, і тут побачили в морі дельфінів, які несли на собі нетлінне мучениче тіло; відтак принесли до берега й викинули на сушу. Вірні ж узяли з радістю й поховали його чесно.

По численних літах свята цариця Єлена, мати Константинова, церкву на ім'я святого мученика над гробом його спорудила у славу Богу у Тройці єдиному, Йому ж і нині від нас нехай буде слава, і честь, і поклоніння навіки віків. Амінь.

У той-таки день святого мученика, одного ченця (його ж імені віднайти я не зміг), що був у скиті послушливий отцю своєму довгі літа, тоді через заздрість бісівську із послушання вийшов і без причини відійшов од старця свого — був цей у забороні через непослушання, накладеній на нього, і ввійшов в Олександрію. Схопив його тамтешній нечестивий князь і, знявши із нього іночу схиму, принуджував його поклонятися ідолам; він же не хотів, через що без милості бив його, мечем голову йому відсік, а тіло його на з'їжу псам кинув. Хтось із християн, мученикове тіло вночі взявши, у гріб із ароматами поклав чесно в церковнім вівтарі, як Христового страждальця. Коли ж почала правитися божественна літургія і священичий проповідник виголосив: "Всі оглашенні, вийдіть!" — то двигнувся гріб із мучениковими мощами, і всі побачили, як поплив із церкви без доторку людських рук і пробував у церковній паперті аж до відпусту. Після ж відпусту знову гріб сам у церкву ввійшов і став у вівтарі на своєму місці. Це чинив у всі літургії, виходячи і знову входячи на великий подив усім, котрі дивилися. Один із вельмож, вірний та чеснотливий, побачивши таке, помолився про це Богові, щоб відкрив їм причину, чому мученик із церкви в час літургії відходить, і дістав, що просив: ангел Господній постав перед ним і рече: "Чому жахаєшся від того, що відбувається? Хіба не прийняли апостоли та їхні наступники влади, щоб в'язати і розрішати? Це того бачите мученика, котрий виходить із церкви, який був учнем одного, — ім'я йому назвав, — постника, його-бо не послухав і від нього був забороною зв'язаний, та й відійшов, і дотепер він у тій-таки забороні нерозрішений пробуває. Вінці-бо прийняв як мученик Христовий, але не може стояти у вівтарі, коли служба правиться, але виходить, за повелінням Ангеловим, і виходитиме, доки не розрішить його той, котрий зв'язав". Таке почувши, блаженний той муж пішов із дбанням до того постника й оповів йому все, привів його до Олександрії, де був Христовий мученик; його гроба відчинили, і той постник розрішення над ним і прощення здійснив та й поцілував його. Почали здійснювати божественну службу, і залишився мученик у вівтарі, вже звідтіля не виходячи.

У той-таки день святих мучеників: Сарвила і Вивеї, сестри його, що були в Едесі мучені в царство Траяна від Аисія, князя.

І преподобного Савина, єпископа, дивися про нього в Пролозі.

Місяця жовтня в 16-ий день

Житіє і страждання святого мученика Логвина, сотника, що був при Хресті Господньому

Господь наш Ісус Христос, коли через невимовну милість свою благозволив спасти нас од погибелі нашої добровільною страстю своєю, хрестом, смертю та воскресінням і віддав себе на рани, відтак зранений був заради гріхів наших, то тоді один сотник, на ім'я Логвин, родом із Кападокії, котрий був під владою Пилата, приставлений був із воїнами служити при святих страстях та розп'ятті Христових. Побачивши ж здійснені у Христі чудеса: землетрус був і сонце затьмилося, гроби, які розчинялися, і мертві вставали, каміння, що розпадалося, ісповідав, що Христос є Сином Божим, про що божественний євангелист Матвій говорить: "А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили і те, що там сталося, побоялися дуже і сказали: "Він був справді Син Божий!" Про цього Логвина-сотника кажуть деякі, що ребра Христу Господу, що помер на хресті, списом оголив і від витеклої крові та води болящим очам своїм дістав зцілення. Коли ж поховали животворяще тіло Христове, знову Логвин із воями був приставлений від Пилата стерегти Ісуса, який лежав у гробі. Був також, коли Господь преславно воскрес із гробу і чудесним своїм постанням жахнув тих, що стерегли (ангел-бо Господній зійшов із небес, камінь од гробу відвалив, зі страху від того затряслися ті, котрі стерегли, і стали ніби мертві). Тоді Логвин цілковито у Христа увірував з