Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

У той-таки день житіє і страждання першомученика Лукіяна, пресвітера Великої Антіохії

Святий Лукіян родом був із міста Самосата, що в Сирії, від благочестивих батьків, у дванадцятилітньому віці осиротів, і майно, що залишилося після батьків, роздав убогим, сам же, тісноту суворого життя вибравши, віддався навчанню божественних книг. Від юності вина не пив, тільки воду. Лишень раз на день приймав їжу, іноді й цілий тиждень не їв нічого, харч же його був хліб сухий та вода. Довгий час життя свого прожив у молитві та сльозах, шукаючи блаженства тих, котрі плачуть, мовчання люблячи, серце своє богомислям завше утішаючи, на лиці ж бачився старим. Коли ж випадала потреба бесіди, тоді від вуст його, як струмінь, виходили божественні Писання, в них-бо повчився аж стільки, що ледве й заснути коли міг, безнастанно їх обмірковуючи. В такому житті здобув премудрості глибину і над інших був управний у вченні і сподобився в Антіохії священичого чину. Бажаючи ж і інших численних бачити в благочесті й премудрості рівних собі, а більше навчити юних, училища влаштував і багато учнів зібрав та й був учителем подвійної премудрості: книжної та духовної: і божественне Писання розуміти навчив, і чеснотливо жити наказував. Був у писанні вправний, швидко й красно пишучи, численні книги написав і з цього свого рукоділля себе й жебраків живив. Старий та Новий Заповіт грецькою мовою, зіпсутий єретичним лукавством, за мовою єврейською виправив. Такий це був у Божій благодаті чоловік, що коли проходив через місто, часом видимий, а часом невидимий ставав.

Коли прославився він своєю чеснотою всюди, довідався про нього злочестивий цар Максиміян, названий Галерій, котрий у той час у східних країнах хотів викоренити й погубити святу віру, найбільше премудрих й іменитих учителів християнських мучачи та вбиваючи. Гадав беззаконний, що коли стовпи церковні розрушить, тоді й сама Церква Христова легко впаде. І вже вбив святого Антима Никомидійського і святого Петра Олександрійського. Почув же і про святого Лукіяна та й повелів шукати його на мучення. Він-бо, як людина, боявся, що в муках ослабне, і ховався від тих, котрі шукали його. Але один священик, що там-таки, в Антіохії, жив, на ймення Панкратій, був він Савелієвого злослав'я, давно заздрячи добрій Лукіяновій славі, виказав його посланцям царя, де ховається, і, як Юда, віддав на смерть неповинного смерті. Схоплений був нечестивими Лукіян, і в Никомидію на мучення повели його.

У той час лютий мучитель настільки заятрився на християн, що й малих християнських дітей убивав, ніби другий Ірод. Бажаючи ідоложертвенною їжею дітей осквернити, повелів її примусом їм до вуст укладати. Вони ж, навчені Духом Святим, не хотіли приймати, бридячись тією мерзотою, і через те їх і вбивали.

Трапилися два хлопці благородні, обидва одних батька й матері, вони, навчені бувши від батьків, а більше від Бога, вельми бридилися ідолопоклонством. їх-бо закликав мучитель, зваблюючи добрими словами і солодкими від ідольських жертв стравами, щоб причастилися їхнім бісівським сквернам. Вони ж міцно противилися і ту їжу відкидали, кажучи: "Батьки нам заповідали не їсти тієї їжі, бо коли хтось їсть її, той Христа гнівить". Тоді мучитель різками їх бити повелів нещадно, вони ж, як дорослі мужі, про те не дбали. Один із наближених до царя, софіст, рече: "Ганьба була б, коли б малі діти, недавно від пелюшок звільнені, римського царя терпінням своїм мали б здолати! Дай мені їх до рук, великий царю, і я їх навчу, щоб шанували богів". Тоді цар віддав тих отроків. Він-бо тоді зробив масть із міцної гірчиці, голови їхні оголив і тією лютою мастю намазав і в гарячу лазню посадив, від чого розпалилися голови їхні, ніби вогненним полум'ям палали або ніби блискавкою були уражені, і в тій муці обидва померли — спершу менший упав мертвий. Побачив-бо старший умерлого брата свого і закричав: "Переміг ти, брате мій, переміг, Бог тобі помічник!" По тому й той, цілуючи тіло мертвого, віддав духа свого. Було це в Никомидії, туди ж і Лукіяна на муки ведено. Коли був у Кападокії, бачив там воїнів, котрі через страх мук відкинулися від Христа, й докорив їм, кажучи: "О яка ганьба ваша й соромота, що ви, воїнами бувши, здоров'я своє за царя земного й тимчасового завше несете на війні і душі свої за нього покладаєте, а за небесного і вічного Царя Христа не захотіли добре постати, бо ж не тільки себе пожалували, але і Його відкинулися. Яку ж бо, послухавши царя земного, маєте користь, розсудіте, і чого позбулися, не послухавши Царя Небесного, помисліте: заради марнотної слави й честі у таку погибель себе віддали. Заради ж свого Господа, котрий віддав кров свою за нас і приготував невимовне добро рабам своїм, не зволили й трохи потерпіти, щоб навіки із ним зацарювати. Посоромтеся малих дітей і немічних жінок, які більше вас мають мужнє серце; вони-бо, доблесні, за Господа свого ставши, були як кріпкі мужі; ви ж, побоявшись мук, стали жінками та малими дітьми. Що вам буде, коли Христос закличе вас тепер на суд свій?"

Воїни, вислухавши це, знову до Христа із покаянням повернулися й пішли на муки, сповідуючи серцем та вустами всесвяте ім'я Ісуса Христа, і близько сорока воїнів було вбито за Христа. Так Лукіян святий солодкою і Божої благодаті сповненою мовою своєю знову навернув до Христа відпалих од нього і до мученичного подвига укріпив. Коли ж привели його в Никомидію, знайшов там багато знайомих християн та учнів своїх, що були у великому страсі через гоніння, — одні із них ховалися, інші хотіли відкинутися християнства, боячись лютих мук та смерті; їх усіх Лукіян святий сильним своїм словом наставляв і твердими у вірі учинив, щоб не боятися їм тих, котрі вбивають тіло, а не душу.

Розповідають, що одна дівиця, на ім'я Пелагія, учениця Лукіянова, коли її шукали через Христову віру на мучення, боючись, що ґвалтоване буде дівство її, скочила із високого вікна і, впавши, розбилася та й померла, її вірні пошанували із мучениками. А оскільки Максиміян почув, що Лукіян є такого доброприємного лиця і солодкої бесіди, що кожному, хто побачить чесне його обличчя і послухає його слів, годі не бути християнином, то побоявся нечестивий, щоб і він, бесідуючи із Лукіяном, не став християнином. Через це, коли привели його до нього, через завісу і звіддаля із ним бесідував. Спершу-бо численні обіцяв