Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

собою голову святого Логвина та відійшли. І поховано було тіла святих чесно на місці, де вказав святий Логвин. Чесну ж і святу голову його принесли воїни до Єрусалиму, щоб було вірне звіщення Пилату та юдеям про Логвинове забиття. Побачили Пилат з юдеями голову святого, повеліли її викинути за місто й довго валялася на смітнику, доки гноєм не була присипана.

Беріг Господь усі кістки угодників своїх, зберіг і голову святого Логвина у гноїщі цілу, і коли захотів прославити раба свого на землі перед людьми, його ж бо вже прославив на небі перед ангелами, відкрив святу голову його таким чином.

Одна жінка із Кападокії осліпла на обидва ока і довго шукала помочі від лікарів, але не знайшла. Тоді замислила піти до Єрусалиму і там святим містам поклонитися, шукаючи Божої помочі осліпленим очам своїм. Тож, взявши Єдинородного сина свого, пішла в дорогу і доведена була сином своїм аж до Єрусалиму. Досягши ж святих місць, розболівся син її і по кількох днях помер, від чого та вдовиця була в печалі великій і про подвійну сліпоту плакала: що і очей, і сина, котрий був як світло очей її і в сліпоті провідником, позбулася. Коли плакала вона невтішно й гірко, нарікаючи, явився їй у видінні святий Логвин і втішив її, обіцяючи її й сина у славі небесній явити, і світло очам її дарувати. Звістив їй усе про себе, як був при Страсті, розп'ятті, і похованні, воскресінні Христовому, як у Кападокії проповідував Христа й постраждав за нього зі своїми друзями. І повелів їй іти в передмістя і знайти на смітнику його гноєм присипану голову. "Тобі, — сказав, — бережеться частина ця на твоє зцілення". Вона ж утішилася від печалі, встала й пішла, ведена, за місто і молила тих, що вели її, кажучи: "Де побачите сміття багато насипаного, там мене поставите". І сталося так: знайшли-бо великого смітника, туди й довели її. Вона ж почала руками своїми розгрібати сміття і розкопувати гноїще, хоч нічого не бачила очима, одначе велику віру словам святого, який говорив до неї у видінні, мала. І за Божим промислом дістала відтак те, що шукала, і раптом побачила світло сонячне: прозріли-бо очі її і уздріла голову святого у гноїщі, і не так про світло сонячне пораділа, що побачила, як про голову святого, яку знайшла і через яку дістала прозріння. І прославила Бога, й величала раба його, святого Логвина.

Узявши голову й цілуючи її, понесла з радістю у дім, у ньому вітала і, омивши її, помазала добропашними мастями, і так веселилася, що віднайшла того духовного скарба, аж забула печаль свою за померлого сина. Наступної ж ночі знову святий Логвин явився їй у світі великому, вводячи сина її до неї, що блискотів весільною одежею. Люб'язно й по-батьківському обнявши його, сказав удові: "Глянь, через нього в болісті плакала ти, глянь, о жінко, на сина свого, яка оце тепер йому честь і слава, глянь та втішся. Бог-бо його причислив до чинів небесних, котрі є в Його Царстві. Я ж нині взяв його від Спасителя і не буде від мене віддалений ніколи. Візьми-бо голову мою і сина свого тіло і поховай у спільному гробі, більше ж не плач про єдинородного сина свого, і нехай не нітиться серце твоє, бо велика слава й радість, і нескінченні веселощі дано йому від Бога".

Коли це почула жінка, скоро встала, вклала голову мученикову в один гріб із тілом свого померлого сина й повернулася додому, славлячи і хвалячи Бога. Досягши батьківщини, на чесному місці тіло сина свого з головою святого мученика поховала і такі подумки проказала слова: "Тепер знаю, що тим, котрі люблять Бога, все піде на добре; шукала очей тілесних, а знайшла вкупі й духовні, скорботою була охоплена через смерть сина свого, тепер же маю його на небесах — предстоїть перед Богом у славі з пророками та мучениками, з ними завше радіє, і з Логвином у Царстві Христовім, хреста, знамення перемоги, носить посеред ангелів і, ніби Логвинів учень, голос подає, радісно співаючи:

Воістину Божий Син він був, і є, і буде,

Царство його — царство всіх віків,

І володарство його в усякому роді й роді.

Йому ж слава навіки. Амінь .

Місяця жовтня в 17-ий день

Пам'ять святого пророка Осії

Святий пророк Осія син був Веїрії, від Валемота, племені Ісахарового, муж, котрий боявся Бога. У той час багато людей ізраїльських відвернулися від Бога й забули добродіяння та й чудеса Його, а кланялися ідолам. Він-бо єдиному служив Богові, який і землю, й небо сотворив і вивів із Єгипту батьків їхніх рукою міцною, і карав людей, котрі від істини заблудили, і знову їх своїми мудрими наставляннями навернув до отчого благочестя. Наповнившись же Святого Духа, багато пророкував про Ізраїль та Христове пришестя, та воскресіння, як це є в його книзі. Написав же пророцьких своїх слів чотирнадцять глав, котрі, оскільки через Духа Святого мовлені, прийняті є до Святого Писання. Прожив Осія літа достатні, перед Різдвом Христовим за літ 822, а ім'я його тлумачиться: той, що спасається, чи охоронитель, чи той, що отінює. Помер у добрій старості і похований був у землі своїй із миром.

У той-таки день страждання святого преподобномученика Андрія, що від Крита за ікони постраждав

Після багатьох гонінь, коли заради ісповідання божества і воплочення Ісуса Христа безмірно проливали царі та князі нечестиві кров святих мучеників, коли Церква Божа, ніби на доброплідній землі, наповнена чесною кров'ю Господніх рабів, розширилася по всіх кінцях земних, і був уже мир і з'єднання віри в домі Господньому, і цвіло благочестя, множились у людей добрі звичаї, дотримувалися Господніх заповідей і йшли вірні від сили в силу, в усіх чеснотах пробуваючи, тоді тому позаздрив диявол і хотів уже не явно, як колись, але хитро, під подобою ревності в Бозі, людей приводити до відкинення Христа, і підняв іконоборство, щоб люди, відкидаючи ікону Христову, і самого відкинули від себе Христа, бо що іконі буває, то переходить на того, чий лик на іконі зображено. Підбурив-бо ненависник людського спасіння диявол Константина-царя, не того, що рівноапостольний був і просвітив світ Христовою вірою, але іншого, того ж імені, котрий Копронимом, тобто Гноєіменитим, названий був, бо осквернив спершу купіль свого хрещення гноєм, по тому Церкву Христову безбожною єрессю своєю, — це отого біс