Уляся Смольська - Назавжди, Уляся Смольська

          На підлозі, наче живий килим, лежали білосніжні й пристрасно-червоні пелюстки троянд. Неймовірної краси букет з цих квітів прикрашав собою столик. З сусідньої кімнати доносилась музика, своїм неголосним звучанням розслабляючи мене.

          Напівтемрява додавала інтимної таємничості, яка підштовхувала до відвертості.

          Я з неприхованим здивуванням подивилась на Леоніда.

          - Леон… Яка краса… - Я прикрила лице руками, намагаючись оговтатись від несподіванки, в яку ще й досі не могла повірити.

          Він ласкаво пригорнув мене до себе. Я обхопила його руками і міцно притиснулась до нього. Це був саме той момент, на який я чекала.

          - Я хочу тобі сказати… - Слова важко давались мені. Я зробила коротку паузу, перш ніж продовжити. – Стосовно твоєї пропозиції… - Здавалося, що серце ось-ось вискочить, настільки сильним було моє хвилювання. – Я…я згідна переїхати до тебе.

          В скронях відбивалось шалене биття серця. Від сильних переживань мене охопило тремтіння. Мені прийшла в голову думка, що так само себе почуває людина, яка щойно перший раз стрибнула з парашутом.

          Реакція Леоніда приголомшила мене. Він підхопив мене на руки і закружляв навколо себе, радісно сміючись. Так щиро й заповзято, що я й сама почала усміхатися.

          - Дівчинко моя, кохана. – Він покривав моє обличчя дрібними поцілунками, намагаючись не пропустити жодного сантиметра. Міцно притиснувши мене до себе, я відчула як несамовито б’ється його серце. Я обвила його шию руками і поклала голову на плече. – Ти не уявляєш, який я щасливий! – промовив Леон і пристрасний поцілунок з’єднав наші вуста.

          - Якщо ти не проти, то я б хотіла знову стати на ноги. – сказала я і посміхнулась йому.

          - Проти. Але якщо ти просиш… - він м’яко поставив мене на підлогу. - …то мушу це зробити.

          Я пройшла до столика, ступаючи по трояндовим пелюсткам. Відчуття були, наче я йшла по молодій траві, що зросла ранньою весною.

          Дивлячись на краєвид за вікном, я була вражена красою, якою можна було милуватись звідси. Сніг невтомно сипав, наче поспішав сховати під собою все місто. Своєю білизною він відсвітлював темне нічне небо, яке приніс з собою вечір. Ліхтарі нагадували маленьких світлячків, намагаючись дати орієнтир поодиноким автомобілям, які проїжджали повз них.

          Вдивляючись в цей неймовірної краси зимовий пейзаж, я не помітила як ззаду підійшов Леон і обійняв мене. Ці обійми я любила найбільше. Неможливо було передати відчуття, коли його міцні чоловічі руки обіймали мене. Я була в безпеці поруч з ним, відгороджена від жорстокого світу.

           Я б могла довго отак стояти в його обіймах і спостерігати за вечірнім містом.

          Леон поцілував мене в шию, ніжно торкаючись шкіри, пальцями провів по плечі. Його дії розбурхали бажання, яке дрімало на поверхні.

          - Те, що ти зараз робиш – дуже небезпечно. – Жартома промовила я.

          - Ммм… - солодко простогнав він, навіть не думаючи спинятися. – І що ж такого станеться? – Леон загравав зі мною, продовжуючи дразнити мене пестощами.

          - Залишишся без подарунка, який Миколайко тобі передав. – сказала я весело.

          - Ну, в такому разі мушу бути чемним. – сміючись, промовив Леон.

         Ми сіли за столик, він відкоркував пляшку з вином. Я спостерігала, як ним наповнились наші келихи. Червоний колір напою в мерехтливому світлі свічок нагадував любовне зілля, яке своєю темнотою спокушало скуштувати його.

          - Зачекай хвильку! – вигукнула я й швиденько вибігла з кімнати. Діставши з сумочки подарунок, який я приготувала Леону, я поспішила назад.

          Леон дивився на мене з неприхованою цікавістю. Він не зводив погляду з мене. Я присіла навпроти нього і подивилась йому в обличчя. Вогники свічок відблисками відображались в його чорних очах. Чорт, які ж вони спокусливі!

          - Маю для тебе скромний подарунок. – сказала я, протягуючи йому пакунок. - Сподіваюсь, він сподобається тобі.

          Я схвильовано споглядала за тим, як Леон розпаковує папір, в який був загорнутий подарунок. Момент його відкриття завжди був самим запам’ятовуючим.

          - Клас! – захоплено вигукнув він, виймаючи з коробки турку для кави. Леон бережно тримав її, ніби це було щось неймовірно коштовне. – Я ще й досі її не купив.

         - Знаю. – посміхаючись, відповіла я. – Тому вирішила подарувати. Тепер в твоєму домі буде щоранку ароматно пахнути кавою.