Марчін Швонковський - Співці зла, Марчін Швонковський

атмосфера в кімнаті помітно розслабилася. Милість Катаріни сприяла моральному духу присутніх. Вітгенштейн почав повідомляти про те, що сталося на підвладних землях за відсутності господині. Катаріна намагалася уважно слухати, бо хотіла бути в курсі подій, але все, що говорив бургомістр, було нестерпно нудним і надмірно детальним, аж до того, що часом ознаки поміркованості починали затуманювати очі дівчині. Вона стрималася від того, щоб перебити Вітгенштейна, хоча й не отримала багато користі з лекції. Лише після того, як бургомістр виголосив монолог про податки, данину та торгівлю, вони перейшли до військових питань, які були досить важливими в поточній ситуації. Дівчина трохи прокинулася. Зухвалий рейд, що закінчився знищенням артилерійської колони, справив на неї величезне враження, і вона шкодувала, що Ханов не міг розповісти їй про це особисто. На півдорозі до кінця оповідання вона раптом усвідомила, що з нетерпінням чекала зустрічі з красивим саксонцем і що їй щиро шкода, що він постраждав. Невже ж...?

Вона струсила зайві емоції, поховавши невисловлену думку якомога глибше. У неї не було часу, не було сил, не було бажання. Катаріна повернулася до суворої реальності військового огляду.

– Я дуже рада, що облога розпочалася так, як ми й очікували, але досі не знаю відповіді на найважливіше питання: що насправді роблять тут баварці?

– Ніхто нам цього не пояснив, — похмуро відповів Шенк, намагаючись говорити якомога менше і взагалі не проявляти ініціативи. Коли Катаріна дозволила йому залишитися, він зітхнув з полегшенням, відчуваючи величезну вдячність до своїх колег, але знав, що милість герцогинь на рябому коні їздить, і цієї конкретної герцогині зокрема. – Офіцер, якого ми захопили в таборі, стверджував, що вони прийшли сюди з наказом захопити Вюрцбург, але нащо? Ми не знаємо.

Він і Кнапп, як один, промовчали про те, що викрадений офіцер насправді був імперським маршалом.

– Тоді давайте дізнаємося. – Дівчина постукала по столу, заглибившись у свої думки. – Антоніше, я просила тебе підготувати посольство.

– Я вибрав шістьох чоловіків, які є досить охайними та мають гарні манери. Хто доставить листа?

– Ніхто. Нехай їдуть і запросять ворожого командира до замку. Якщо у них є хоч трохи здорового глузду, вони прийдуть.

– Як бажаєте. – Голландський інженер схилив голову, встав з-за столу та вийшов з кімнати.

– Під час подорожі я відправила сюди трьох принців Гогенлое. Вони дісталися міста?

– Так, – згадав Шенк. – Один рудоволосий і блондини.

– Ульрік ніс листа Августу. Чи були виконані інструкції, що містилися в ньому?

– Так. – Вестфалець промовчав про те, що відкрив листа, який не був адресований йому. Він сподівався, що Катаріна не зверне на це уваги. Він справді не хотів дратувати дівчину.

– Чудово. Книгу спалили? Де знаходиться вірідіум?

– Він в замковій зброярні, добре замкнений.

– Чудово. Коли повернулися Зігфрід і Магнус?

– Ті з Гейдельберга? Вони прибули позавчора разом з Бланшфлер фон Віттельсбах.

– Флер?– Катерина схопилася на ноги. - І ти тільки зараз про це говориш?! Де вона знаходиться?

– У західному крилі, у єпископській вежі, — пробурмотів Шенк, здивований цим спалахом.

– В такому разі нарада закінчена. Дайте мені знати, коли прийде відповідь з баварського табору. Для Гогенлое знайди покої поблизу моїх. Крото, Крафт, переконайтеся в цьому, — сказала вона через спину, потім встала і просто пішла, а залишки її дорожньої сукні майоріли в повітрі.

Шенк і Кнапп залишилися самі. На мить запанувала тиша.

– Ну, ну. – Новоспечений полковник прицмокнув губами й спитав: – У тебе є якісь ідеї, як швидше навчитися читати?

□□□

Спочатку Катаріна хотіла бігти прямо до єпископської вежі, щоб зустріти свою подругу, але на півдорозі зрозуміла, як виглядає – у порізаній сукні, запилена, брудна, і на обличчі ще був синець після грушевого саду, який їй залишив с'юнґондер своїм ліктем. Звичайно, Бланшфлер це не робило б ніякої різниці, але дівчині раптом стало ніяково, бо фон Барбі, а точніше фон Віттельсбах, вже не була її фрейліною, а зробилася особою рівного аристократичного рангу. Тож вона спочатку пішла до кімнат, які їй визначили. Вони розташовувалися над лицарською залою, на верхньому поверсі палацової частини замку; колись їх займав герцог-єпископ. Вони також були елегантно відремонтовані, але для Катаріни це були зовсім незнайомі інтер'єри. Ні світло-блакитні шпалери, ні темно-сині штори, ні портрети єпископів на стінах не шепотіли їй нічого такого, що могло б змусити її почуватися як вдома. Однак вона знала, що якщо має намір залишитися тут, то доведеться до них звикнути. Якийсь час вона несвідомо блукала трьома величезними приміщеннями. Скромний гардероб, який вона наказала приготувати під час попереднього візиту до міста, лежав там, де вона його залишила. Слуг не було – весь замок був у руках солдатів. Цьому місцю було ще далеко до перетворення на справжній герцогський двір.

Катаріна привела до ладу волосся, обличчя та руки у вбиральні. Вона переодягнулася сама, без чиєїсь допомоги, що було зовсім нелегко, бо вона не мала можливості як слід зняти ліф своєї блакитної атласної сукні, та й не хотіла просити допомоги у чоловіків. Добре, що вбрання не мало криноліну, бо вона б точно не змогла з ним впоратися. Вона перевірила ефект всих приготувань у венеціанському дзеркалі і визнала його задовільним. Дівчина попрямувала до єпископської вежі.

Кімната, яку займала Бланшфлер, справила гарне враження на Катаріну. Це було округле приміщення на півдорозі до найвищої вежі замку, просте та відремонтоване з дещо меншою повагою, ніж представницькі кімнати, але все ще елегантне. Колір рожевої пудри стікав по заокруглених стінах, що ідеально пасувало характеру та красі Флер. Це було все, що встигла подумати Катаріна, перш ніж її подруга кинулася їй в обійми з жахливим радісним вереском.

– Катаріна! Нарешті! Я думала, що не доживу! Я сиджу тут роками!

– Вибач, що тобі довелося чекати, — відповіла дівчина, притискаючись до подруги.

– Я мало не померла від нудьги!

Катаріна щиро розсміялася. Для Флер, мабуть, це були справжні тортури — сидіти нерухомо два дні.

– Твій корсет неправильно зав’язаний. - Бланшфлер насупилася, відходячи на відстань витягнутої руки. - Сідай, ми це поправимо.

– Ні, ні, не тре...

– Сідай! — Флер жестом запросила подругу на стілець.

Дівчина трохи здивувалася. Вона не пам’ятала, щоб голос її подруги коли-небудь набував таких командирських тонів. Звісно, ​​в цьому не було жодної докори чи владності, і все ж вона слухняно сіла, ніби колись була фрейліною