Денніс Ліхейн - Після падіння, Денніс Ліхейн

приборкає його темпу, то почне задихатися, можливо, зомліє та вріжеться в когось, як колись передрікав Браян. Вона поволі видихнула крізь стиснені вуста. Браян звернув ліворуч на Ексетер-стріт. Вона поїхала слідом за таксі, яке мало в неї не врізалось, а тепер звернуло в той самий бік. Вона видихнула ще раз, так само повільно, і її дихання повернуло собі стерпний ритм. Зате серце й далі скакало, мов тварина в загоні, що бачить, як до неї наближається фермер із сокирою. Рейчел вчепилася в кермо, як бабця чи автоінструкторка. Шия в неї напружилася, долоні змокли, а лопатки зігнулися.

Браян звернув ліворуч, проїхавши «Вестін», і вона на мить загубила його, хоча саме тут і не мала його губити. Надто вже багатий у нього тут був вибір: можна було рушити кружним шляхом на Массачусетську платну магістраль, поїхати навпростець уздовж Стюарт-стріт або звернути праворуч на Дартмут-стріт і попрямувати до Саут-Енду. Коли він учинив саме так і проминув ТРЦ праворуч від себе, вона помітила його стоп-сигнали. Тут Рейчел, щоправда, перестало прикривати таксі: воно продовжило їхати прямо, а вона звернула праворуч. Браян випереджав її на пів кварталу, та автівок між ними не було. Якщо вона хоч трохи наблизиться, він зможе побачити у дзеркалі заднього огляду її лице.

Напередодні Рейчел думала про маскування, та воно здалося справжнім абсурдом: їй що, змінити зовнішність під Ґраучо[17]? Надягнути хокейну маску? Утім, вона таки надягнула кепку, що робила рідко, та сонячні окуляри із широкими круглими скельцями, яких Браян ще жодного разу не бачив, тож вона врятується, якщо він погляне на неї з помірної відстані, але точно не зблизька.

Він звернув ліворуч на Коламбус-авеню, і до них долучилася ще одна машина — чорний фургон із нью-йоркськими номерами. Рейчел поїхала за ним, і наступні кілька миль вони подолали гуртом. Усі три машини разом з’їхали з Коламбус-авеню на Арлінґтон-стріт, із Арлінґтон-стріт на Олбані-стріт, а тоді подалися до магістралі I-93. Коли до Рейчел дійшло, що вони, можливо, скоро виїдуть на швидкісну магістраль, їй стало лячно, що її знудить на приладову дошку. Навіть на міських вулицях Рейчел було нелегко: шум, нерівності, відбійні молотки, що розбивали асфальт на будівництві, пішоходи, що бігали «зебрами», інші автівки, що проїздили поруч, підрізали її, їхали просто позаду неї. Та це відбувалося на швидкості двадцять п’ять миль за годину.

Думати про це було особливо ніколи, бо Браян саме виїздив на південну частину 93-ї магістралі. Рейчел подалася за ним, почуваючись так, ніби в’їзд на дорогу тягнув її вперед. Браян натиснув на газ і чкурнув на ліву смугу, перетнувши три смуги з іншими автівками. Його «інфініті» аж загойдався на колесах. Рейчел також поставила ногу на педаль газу, та спочатку це практично нічого не дало — ніби вона наступила на брилу, сподіваючись, що та поскаче галопом. Маленький «форд» потихеньку посунув уперед, тоді посунув уперед трішечки швидше, а потім — іще трішки швидше. Коли він розігнався до швидкості, якої Браян досяг майже миттєво (десь із сімдесят п’ять миль на годину), Браянів «інфініті» вже опинився на чверть милі попереду. Рейчел продовжувала тиснути на педаль, залишаючись на смузі праворуч від нього, і невдовзі скоротила відстань так, що, коли вони виїхали з Дорчестера до Мілтона, її відділяло від Браяна п’ять машин, із-за яких його чудово було видно.

Вона так завзято зосередилася на поточному завданні, що геть забула, як лячно їй було їхати швидкісною магістраллю. Тепер це відчуття повернулося, та воно було не зовсім жахом, а лиш ненастанним трепетом між її горлом і грудьми та страхом, що її шкіра розірветься під натиском скелета.

А ще вона почувалася зрадженою і відчувала лють, отруйну, як засіб для чищення труб. Просто стало більш ніж ясно (хоча великих сумнівів у цьому не було ніколи): Браян їде не до аеропорту. Лоґан стояв за п’ятнадцять миль позаду них.

Коли вони перейшли з 93-ї магістралі на південну частину 95-ї, до табличок, які повідомляли про близькість Провіденса, вона замислилася, чи не міг він надумати полетіти з аеропорту Т. Ф. Ґріна, єдиного великого аеропорту в Род-Айленді. Рейчел знала, що дехто віддає йому перевагу перед велелюдністю Лоґана, та вона також достеменно знала, що прямого рейсу до Москви там нема.

— Та блін, не летить він ні до якої Москви, — сказала вона вголос.

За кілька миль виявилося, що вона мала рацію: щонайменше за десять миль від аеропорту Браян увімкнув поворотник і почав обережно перетинати смуги магістралі. Виїхав він у Провіденсі, скориставшись з’їздом до Браунського університету, на межі між районами Колледж-Гілл і Федерал-Гілл. Той самий з’їзд обрало ще кілька машин, у тому числі й автівка Рейчел за три автівки позаду нього. На вершині з’їзду Браян звернув праворуч, але дві машини між ними поїхали ліворуч.

Наблизившись до перехрестя, вона сповільнилася, дозволила Браянові якомога далі вирватися вперед, але довго зволікати вона не могла. Ліворуч від неї заревів мотор «порше», що різко розвернувся і погнав далі поперед неї. Рейчел ніколи так не раділа, що хтось із маленьким членом їде автівкою для водіїв із маленькими членами й поводиться як водій із маленьким членом, бо їй знову було де сховатися від Браяна.

Щоправда, так тривало недовго. На першому ж світлофорі «порше» звернув на смугу тільки для повороту ліворуч, а тоді газонув, притьмом об’їхав Браяна на перехресті та з ревом погнав дорогою поперед нього.

Ох уже ці маленькі члени, знову подумала Рейчел, із відповідними машинами. Блін.

Тепер між нею та її чоловіком не було буфера, жодної можливості подбати про те, щоб він не впізнав її, поглянувши у дзеркало заднього огляду. Рейчел подолала перехрестя. Вона досі трималася на такій відстані від нього, в якій могли б уміститися чотири машини, та водій автівки позаду неї вже витягував шию, щоб побачити, що там за нею, ніби хотів зрозуміти, чому вона скоює цей непростимий гріх — відстає від автівки попереду.

Вони в’їхали до району дощатих будиночків у федеральному стилі, вірменських пекарень і церков із вапняку. Браян один раз задер голову та схилив її праворуч, явно позираючи у дзеркало заднього огляду, і Рейчел, запанікувавши, мало не вдарила по гальму. Але ні, ні — він перевів погляд назад на дорогу. Два квартали по тому вона побачила те, чого шукала, — кафе з донатами та автозаправку на узбіччі. Увімкнула поворотник. Зупинилася біля кафе з донатами та приготувалася миттю поїхати далі, коли її промине зелений «крайслер».