Чарльз Вілан - Гола економіка. Викриття нудної науки

Воррен Баффет, явно найкращий покупець акцій в усі часи, каже те саме[163]. Навіть Ричард Талер, той, хто переміг ринок зі своїм біхевіоральним фондом акцій зростання, казав у Wall Street Journal, що більшу частину своїх пенсійних заощаджень він вкладає в індексні фонди[164]. Індексування для інвестицій — регулярна вправа, як безжирова дієта для схуднення: хороша стартова позиція. Кожен, хто заявляє, що у нього є кращий спосіб, повинен довести це.

Як я вже зазначав, цей розділ не є посібником з інвестування. Нехай інші пояснюють «за» і «проти» планів заощадження на університетське навчання, муніципальних облігацій, плаваючих рент і всіх інших сучасних варіантів інвестування. Слід сказати, що фундаментальна економічна наука може дати нам «тест на нюх». Вона пропонує нам базовий набір правил, яким має слідувати будь-який пристойний інвестор:

Зберігати. Інвестувати. Повторювати. Повернімося до найбільш базової ідеї цього розділу: капітал дефіцитний. Це єдина причина того, що будь-який вид інвестування зумовлює прибуток. Якщо у вас є вільний капітал, то хтось заплатить вам, щоб скористатися ним. Однак вам спершу треба мати цей вільний капітал, і єдиний спосіб створити вільний капітал — це витрачати менше, ніж ви заробляєте, тобто заощаджувати. Що більше ви заощаджуєте, і що раніше ви почнете заощаджувати, то більшу ренту з фінансового ринку ви зможете отримувати. Кожна хороша книжка про особисті фінанси сліпитиме вас чеснотами складних відсотків. Тут достатньо згадати, що Альберт Ейнштейн, кажуть, назвав це найбільшим винаходом усіх часів.

Зворотним боком, звичайно, є те, що, коли ви витрачаєте більше грошей, ніж заробляєте, тоді ви мусите «орендувати» десь різницю. І ви муситимете платити за цей привілей. Оплата оренди капіталу нічим не відрізняється від оренди всього іншого: це витрати, що відсувають на другий план те, що ви хотіли би спожити пізніше. Вартість гарного життя сьогодні — це гірше життя в майбутньому. І навпаки, винагорода за економне життя сьогодні — це краще життя в майбутньому. Отже, відкладіть убік питання, чи ваші збереження в приватному пенсійному фонді будуть в акціях, а чи в облігаціях. Перший крок значно простіший: починайте заощаджувати якомога раніше, заощаджуйте часто і повертайте кошти на кредитні картки.

Ризикуйте, заробляйте винагороду. Гаразд, тепер поговоримо про те, в акціях чи в облігаціях має бути ваше заощадження в пенсійному фонді. Припустімо, у вас є капітал для того, щоб його здавати в оренду, і ви обираєте між двома варіантами: позичити його федеральному уряду (облігації Скарбниці) чи вашому сусідові Лансу, який три роки штукатурив свій льох і заявляє, що винайшов двигун внутрішнього згоряння, який працює на соняшниковому насінні. І федеральний уряд, і ваш сусіда Ланс пропонують вам 6 % на позику. Що робити? Якщо у Ланса немає вашої фотографії в компрометуючій позі, ви повинні придбати урядові облігації. Двигун на соняшниковому насінні — ризикована пропозиція, а урядові облігації — ні. Можливо, Ланс знайде капітал, необхідний, щоб побудувати свій винахід, однак не пропонуючи повернення з 6 % згори. Більш ризиковані інвестиції повинні забезпечувати вищий очікуваний прибуток, щоб залучити капітал. Це не якийсь таємний закон економіки: це просто ринки в роботі. Жодна розумна людина не інвестуватиме гроші кудись, якщо вона може отримати той самий очікуваний прибуток з меншим ризиком.

Це має чітке значення для інвестора: вам мають компенсувати більший ризик. Отже, що ризикованішим є ваше портфоліо, то вищим є ваш прибуток — в середньому. Так, тут знову надокучливе поняття «в середньому». Якщо ваше портфоліо містить ризик, це також означає, що можуть трапитися вельми неприємні речі. Ніщо не виражає цю думку краще, ніж колишній заголовок у Wall Street Journal: «Облігації дають вам змогу спати вночі, однак за певну ціну»[165]. У тій статті розглядалися прибутки від акцій та облігацій за період із 1945 по 1997 рік. За той період портфоліо зі 100 % акцій дало середній прибуток 12,9 % на рік, а портфоліо зі 100 % облігацій — відносно помірний середній річний прибуток у 5,8 %. Тож ви можете запитати себе, хто ж ті дурні, що мають облігації? Не так швидко. Та сама стаття далі розглядала, як поводилися різні портфоліо в їхні найгірші роки. Портфоліо акцій утратило 26,5 % своєї вартості у свій найгірший рік, тоді як портфоліо облігацій ніколи не втрачало більше, ніж 5 % своєї вартості за один поганий рік. Подібним чином портфоліо акцій мало негативний річний прибуток вісім разів за період 1945—1997 рр., а портфоліо облігацій — лише раз. Підсумок: ризик винагороджується, якщо ви поблажливо до цього ставитеся.

Це повертає нас до ендавменту Гарвардського університету, що втратив приблизно третину своєї вартості під час фінансової кризи 2008 року. А Єль утратив чверть свого ендавменту лише за один рік. Водночас за той самий період негативних економічних обставин моя теща заробила близько 3 % прибутку, тримаючи майже всі свої активи на депозитних сертифікатах і поточному рахунку в банку. Може, моя теща — геній інвестування? Чи повинен Гарвард класти більше своїх активів на величезний банківський рахунок? Ні й ні. Моя теща завжди тримає свої активи в безпечних, але малоприбуткових інвестиціях, бо в неї несмак до ризику. Вона захищена в погані часи. Звичайно, це означає, що, коли ринок акцій дає приріст 18 % на рік, вона заробляє… 3 %. З іншого боку, Гарвард і Єль, та й інші школи з великим ендавментом заробляли величезні прибутки в найкращі роки, суттєво ризикуючи й роблячи відносно неліквідні інвестиції. (Ліквідність — це відображення того, наскільки швидко й передбачувано щось може бути перетворено на гроші. Неліквідні інвестиції, як і рідкісне мистецтво венесуельських корпоративних облігацій, мають платити відсотки для компенсації за цей недолік. Звичайно, якщо вам потрібно терміново позбутися їх, щоб отримати гроші, матимете проблему.) Ці інституції сплачують випадкову ціну за свої агресивні портфоліо, однак ці перешкоди мають більш ніж покриватися в довготривалій перспективі прибутками, що набагато вищі за депозитний сертифікат. Найважливіше те, що ендавменти відрізняються від типового інвестиційного планування на навчання чи пенсію, їхній інвестиційний горизонт теоретично нескінченний, а отже, вони можуть дозволити собі деякі дуже погані роки чи навіть десятиліття, якщо це максимізує прибуток за наступні сто або двісті років (хоча і Гарвард, і Єль мусили серйозно скоротити свої бюджети, щоб урівноважити втрати прибутку від ендавменту). Президент Єльського університету Ричард Левін казав у Wall Street Journal: «Ми отримали величезні додаткові прибутки в часи розвитку. Коли все це закінчиться і справи стабілізуються, гадаю, ми побачимо, що загальні показники (ендавменту) в довготривалій перспективі кращі, ніж якби ми цього не робили»