Чарльз Вілан - Гола економіка. Викриття нудної науки

всі «удари по колесах»; вони також зумовлюють витрати своєю агресивною торгівлею. Значно дешевше керувати індексними фондами, як і мавпами, що кидають рушники.

Однак усе це — теорія. Що засвідчують дані? Виявляється, що мавпа з рушником може бути найкращим другом інвестора. Згідно з Morningstar, фірмою, що відстежує взаємні фонди, трохи менше половини американських активно керованих диверсифікованих фондів б’ють компанії з S&P 500 за останній рік. Ще більш вражає те, що 66 % активно керованих фондів б’ють S&P 500 за останні п’ять років. Однак погляньте, що відбувається, якщо розширити часові рамки: за останні двадцять років лише 45 % активно керованих фондів б’ють S&P 500, і це найбільше відповідає часовим рамкам для людей, що заощаджують на пенсію чи навчання в університеті. Іншими словами, 55 % взаємних фондів, які заявляють про свою особливу здатність купувати акції, протягом двадцяти років знизили свої показники порівняно з простими індексними фондами, нашим сучасним еквівалентом мавпи, що кидає рушника на зведення акцій.

Якби ви інвестували 10 тисяч в середній активно керований акціо­нерний фонд у 1973 році, коли єретична книга Малкіла «A Random Walk Down Wall Street» уперше вийшла у світ, нині вони коштували б 355091 долар (після багатьох перевидань). Якби ви інвестували ті самі гроші в індексний фонд S&P 500, це принесло б сьогодні 364066 доларів.

Незважаючи на дані, теорія ефективних ринків не належить до найпопулярніших на Волл-стрит. Є старий анекдот про двох економістів, що йдуть вулицею. Один із них бачить 100-доларову банкноту, що лежить на тротуарі, й показує на неї своєму колезі: «Це що, сто доларів валяються в багнюці?»

«Ні, — каже його друг. — Якби це були сто доларів, хтось би їх уже давно підняв».

І вони йдуть далі.

Ані ринок житла, ані ринок акцій останнім часом не поводилися у спосіб, характерний для уважної й послідовно мислячої людини. Деякі най­яскравіші вчені в галузі фінансів розкритикували теорію ефективних ринків. Економісти-біхевіоралісти задокументували, як індивіди приймають хибні рішення: ми схильні до стадної поведінки, ми надто довіряємо власним здібностям, ми надаємо надто великого значення останнім тенденціям, прогнозуючи майбутнє, і так далі. Враховуючи, що ринок є просто набором рішень індивідів, резонно припустити, що коли індивіди систематично помиляються (наприклад, надто активно реагують на хороші й погані новини), то і на ринках справи йдуть погано (мильні бульки й банкрутства).

Існує навіть нова галузь науки — нейроекономіка, що поєднує економіку, когнітивну неврологію і психологію для дослідження того, яку роль біологія відіграє у прийнятті нами рішень. Одним із найбільш неочікуваних і загадкових відкриттів є те, що люди з пошкодженнями мозку можуть бути особливо хорошими інвесторами. Чому? Бо пошкодження певних областей мозку може ослабити емоційні реакції, які змушують решту людей робити дурниці. Команда дослідників від університетів Карнегі Меллон, Стенфорду й Університету Айова провели експеримент із порівнянням рішень про інвестування, зроблених п’ятнадцятьма пацієнтами з пошкодженням тих ділянок мозку, які кон­тролюють емоції (однак із непошкодженими функціями логіки й пізнання), з рішеннями, які приймала контрольна група. Інвестори з пошкодженням мозку виграли цю гру, отримавши на 13 % більше грошей, ніж контрольна група, значною мірою, на думку авторів, завдяки тому, що вони не відчували страху й занепокоєння. Інвестори з пошкодженням мозку більше ризикували, коли була висока можливість потенційного заробітку, і проявляли менше емоцій, коли зазнавали втрат[159].

Ця книга не прописує пошкодження мозку як стратегію інвестування. Однак економісти-біхевіоралісти вважають, що, очікуючи хибних рішень, які, ймовірно, робитимуть звичайні інвестори, ми можемо перемогти ринок (чи принаймні уникнемо його деструктивної дії). Економіст з Єлю Роберт Шиллер уперше кинув виклик теорії ефективних ринків на початку 1980-х років. Він став значно знаменитішим після своєї книги «Irrational Exuberance»[160], яка у 2000 році стверджувала, що ринок акцій був переоцінений. Він мав рацію. Через п’ять років він стверд­жував, що в ринку житла виникла мильна булька. І знову мав слушність.

Якщо ірраціональні інвестори нехтують розкиданими стодоларовими банкнотами, може, варто нам якось підібрати їх? Так, говорить Ричард Талер, економіст із Університету Чикаго (і той самий, хто забрав миску з кеш’ю у своїх гостей у розділі 1). Талер навіть хотів вкладати свої гроші згідно з теорією. Він і дехто зі співробітників створили взаємний фонд, що скористався б нашою людською недосконалістю: біхевіоральний фонд акцій зростання. Навіть скажу, що після того, як я брав інтерв’ю у містера Талера для Чиказького радіо, то вирішив відкласти убік свою сильну віру в ефективні ринки й інвестувати невелику суму в його фонд. І як? Дуже добре. Біхевіоральний фонд акцій зростання дав середню віддачу 4,5 % на рік після початку своєї діяльності порівняно із середньою річною віддачею 2,3 % для S&P 500.

Теорія ефективних ринків скоро зайде в глухий кут. Фактично для кожного інвестора це все ще вирішальна концепція для розуміння з двох причин. По-перше, ринки можуть робити ірраціональні речі, однак це не полегшує завдання на цих божевільних рухах, принаймні не дуже довго. Коли інвестори отримують вигоду від ринкової аномалії, скажімо, купуючи акції, що були ірраціонально недооцінені, вони виправлять саму неефективність, яку використали (піднімаючи ціну на недооцінені акції, поки вони не перестануть бути недооціненими). Пригадайте початкову аналогію з намаганням знайти найшвидшу чергу в супермаркеті. Припустімо, що ви знайшли одну чергу, яка рухається прогнозовано швидше, ніж інші, — можливо, там сидить меткий касир і жвавий пакувальник. Цей результат спостерігають інші покупці, вони починають переходити до вашої черги, поки вона не перестане бути найшвидшою. Шанси, що ви знаходитимете найкоротшу чергу з тижня в тиждень, фактично нульові. Взаємні фонди працюють так само. Якщо менеджер портфоліо починає перемагати ринок, інші бачать його надзвичайні здобутки й копіюють цю стратегію, що робить її менш ефективною в цьому процесі. Тож навіть якщо ви вірите, що на землі лежатиме стодоларова банкнота, не забувайте, що вона не лежатиме там довго.

По-друге, найефективніші критики теорії ефективного ринку вважають, що середньостатистичний інвестор навряд чи обіграє ринок і не повинен намагатися. Ендрю Лоу з Массачусетського технологічного інституту і А. Крейґ МакКінлі з Вортон Скул є авторами книги під назвою «A Non-Random Walk Down Wall Street»[161], де вони наполягають, що фінансові експерти з надзвичайними ресурсами, такими, як супер­комп’ютери, можуть перемогти ринок, знаходячи й використовуючи аномалії ціноутворення. В огляді цієї книги в журналі «BusinessWeek» зазначалося: «Мабуть, несподівано Лоу і МакКінлі фактично погоджуються з порадою Малкіла до «середнього» інвестора. Якщо у вас немає спеціальних знань або часу чи грошей, щоб здобути пораду експерта, кажуть вони, то вперед — вкладайте в індексні фонди»[162].