Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

Я не Патрон, але я теж чогось та й вартий. 
Люблю господаря, який мене пригрів.
Можливо, в мене мало того гарту,
Але я теж багато що робив.
Коли зима була, я грів його в підвалі,
Облизував долоні, коли він задубів.
Так, я не знав, що буде з нами далі, 
Але як я його, ніхто так не любив.
Коли весна була, я бігав по калюжам,
Вигулював його, аби не сумував.
Я гриз його кросівки і слухав лайку мужньо. 
Робив усе на світі, щоб він про себе дбав.
Коли настало літо, я вів його до парку,
Показував природу, без вибухів, новин.
Ловив від нього м'ячик, хапав зубами палку, 
Дивився як у небі, літає мирний клин.
І ось настала осінь. Він дивиться новини, 
І бачить на екрані такого ж пса як я. 
Я не Патрон, це правда. Та я його родина. 
Я той, хто з ним залишиться, бо я його сім'я.