Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

Містер Тайм вічно марив життям, і тому цінував кожну мить.
Він боявся закінчити добривом, між холодних базальтових плит. 
Він давно не шукав пригод і не гаяв свій час у пусту.
Бо він знав, що у нього є рік, перед тим як він ляже в труну.
Містер Тайм віднайшов місіс Тайм, він віддав їй усе, що мав.
Він кохав її так, як міг, серед мрій та буденних справ. 
Цілував перед сном, обіймав, вчив вдихати в легені думки.
Місіс Тайм сподівалась що час, з ним протягнеться на роки.
Вона вірила, що чийсь бог, дав їй шанс на щасливий вік,
Вона бачила свою долю поміж тих блідуватих повік.
Вона вірила — так буде завжди і не знала, що скоро мине.
Що в один дивний день її вічність за секунду візьме й промайне.
Розіб'ється об жах утрат, стане намертво, як циферблат.
Місіс Тайм була вбита горем, коли час знов застиг на руках. 
Вона мовчки тримала годинник і не вірила власним очам,
Коли містера Тайма поклали до одної з глибоких ям.
Вона німо дивилась на стрілки й розуміла — тих днів нема.
Що, можливо, сама їх і згаяла, та у всьому винна одна. 
Вона падала, йшла та вірила, знов здіймалася кожну мить. 
Місіс Тайм цінувала свій час, бо вже знала, як він швидко мчить.