Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

— Взагалі-то троє буде.

— Що?!

— Нея!

— А що? Годі бути забобонними.

Капітан подивився на мою тітку.

— Лінда?

— А ви їй родич?

— Далекий, ну п'ятиюрідний внучатий племінник. У вас буде трійня?

— Два хлопчики і дівчинка, — здала я тітку.

— Твоїми стараннями?

— А я тут до чого? Я тільки побажала їм дару і все. А дітей вони самі робили!

Усі присутні тихо розсміялися. А тітка з дядьком стояли червоні від збентеження і легкої злості на мою зайву відвертість.

— І якщо ще діти будуть і їм побажаю.

— Врахую, — сказав дядько з усмішкою. — Сподіваюся, у тебе теж дітки з даром будуть.

— А я нікуди не поспішаю.

— Угу, — сказав тихо Маркус.

— Дядьку, а можна мені братиків побачити?

— Навіщо? — запитав він насторожено.

— Теж одарю, — буркнула не подумавши. — Це можливо?

Маги переглянулися і знизали плечима. Я подивилася на дядька, вони з тіткою переглянулися.

— Дорога, ти впевнена? Може нічого не вийти, — сказала тітка.

— Ну хоч познайомлюся з ними, якщо можна. А декого можу додому відправити.

— Ну вже ні і пропустити все цікаве, — сказав Ігнат.

Дядько порталом сходив по дітей. Коли побачила братів трохи сторопіла. Брати подивилися на мене й одразу міцно обійняли. Я тільки пискнула, як міцно вони мене стиснули.

— Високі які! Чому я тоді така дрібна?

— А дівчаткам належить бути мініатюрними, — сказав старший із братиків. — Я Таїр, брата звуть Раїль.

Я тихо хрюкнула, ледь стримуючи сміх.

— Гей, тобі точно вісімнадцять, сестричко?

— Ну я взагалі-то думала, що мені вісімнадцять два роки тому було, — сказала усміхаючись. — Поки не пішла взуття купувати і зрештою знайшла свій розмір у дитячому магазині в підлітковому відділі.

Посмішки якось миттю злетіли з облич "дорослих". А я обійняла обох братів і, заплющивши очі, захотіла, щоб у них теж прокинувся родовий дар. І що б нас із даром було більше.

— Мала ти що твориш? — запитав Таїр.

— Це ти малий, я старша за тебе. На скільки знаю.

— Що ти з нами зробила? — це вже Раїль.

— Що ти бачиш? — запитала, бо очі в нього змінили колір, судячи з того, що побачу тільки капіляри і судини.

— Це дивно, раніше потрібно було багато зусиль докладати, щоб перейти на енерговидіння. І чому тато, мама і взагалі всі місцеві стали лисими? Ти в тому числі.

— Вони не стали лисими, — я взяла руку старшого з хлопчаків і дала помацати своє волосся. — Це особливості дару білий колір для вас прозорий і ви його не бачите без лінз. Я просто до цього звикла.

Раїль спробував пройтися кімнатою і випадково зачепив кухоль.

— Якого?! — вигукнув капітал ікло — Куди кружка поділася.

Я підійшла до Раїля і подивилася на його руку. Він теж помітив, що кружка тепер у нього на шкірі. І трохи злякався.

— Розслабся. Поклади руку на стіл і просто захопи, щоб вона знову з'явилася на столі.

Кружка знову була на столі в тому вигляді, в якому й була.

— Цікаво, — сказала я задумливо. — Не думала, що предмет може перейти на шкіру.

— Уф, вимкнув дар. Ну й нагородила ти нас, сестричко. Гей, зачекай — це наш родовий дар?! — дійшло до молодшого братика.

— Так.

Після цього і старший зміг перейти на звичайний зір. І стояв грався з кружною. Сам здогадався, що вона може переходити не тільки на шкіру, а й на аркуш паперу.

— Якщо порвеш аркуш порвеш і кухоль.

— А більш великі предмети переміщуються на маленький формат?

— Так. Подивилася на магів і дістала карту з колоди.

Маги відсахнулися.

— На мені можеш показати, — сказав спокійно Маркус, — я довіряю тобі.

— Сміливий, — сказав один із магів.

— Нея не бажає мені зла і діє дуже обережно.

Я доторкнулася до нього картою, і він став уже малюнком на маленькій карті.

— Він рухається, — сказали брати в один голос.

Маркус справді рухався в карті.

— Не йди за поле, я не знаю, що буде, — попросила з переляком.

Прикрила очі й Маркус з'явився поруч. Обійняв мене за талію і поцілував у скроню.

— Я тобі вірю.

Почула, як брати картинно скривилися.

— Дитячий садок, — фиркнула на них.

— У вас знову змінили колір очі, — сказала їм.

— Колір очей — це включений родовий дар. У хлопчиків вони білі тепер, тільки зіниця знову стала чорною. А ти не пробувала вимикати дар?

— Я не вмію, — сказала трохи розгублено.

— Просто захотіти побачити світ звичайним.

— Для мене те, що я бачу і є звичайним. Я так весь час бачу з дитинства.

— Можливо так на неї вплинув перехід в інший світ, — сказав Ігнат. — Адже вона опинилася зовсім одна в чужому для неї місці. І потім її ніхто не повернув додому.

Повисло незручне мовчання.

— А може мені хтось сказати Нейтел міг забрати або отримати від мене дар?

— Ні, — сказав в один голос дядько і капітан Ікло.

— Він хоч по крові тобі й брат, — сказав дядько зло зробив глибокий вдих-видих, — але більше не частина роду. Особливо він втратив можливість повернутися в рід після спроби вбити тебе. До цього не було доказів у його причетності до смерті батька і мачухи. Але після замаху на тебе, це було останньою краплею.

— Тільки мені здається, що Нея дуже схожа на Ніру і двоюрідних братів? — запитав один із магів, які прийшли з Маркусом.

— Вам це не здається. Просто вони всі з одного роду. І вони всі схожі на мою матір, — сказав дядько. — Особливо дівчатка — майже повна копія. Краща версія мами. Пацанам більше від їхнього діда дісталося.