Марія Микіцей - Плетиво (Збірка віршів)

Скільки пралісу панувати – не зна ніхто. Онде камінь стає чи сокира, чи долото. Онде бачиш – і привид ракети «земля-земля», але поки болотяне зілля іще зціля, і дрімають в землі залізо і золото. Скільки степові бути степом по небеса? Онде первісток перші вогники викреса, вимріває багаття веселе, тепло житла, вимріває дорогу, вежу і пароплав, це у світі, де тільки мамонти і роса — сам. Він колише в собі страшне і таке просте — імена для усіх гризот і усіх пустель, імена для усіх смертей і чужих осель, імена – і все. Імена і все. АЛЕ ПОКИ БОЛОТЯНЕ ЗІЛЛЯ ІЩЕ ЗЦІЛЯ

МАРІЯ МИКИЦЕЙ вересневій любові не дуже комфортно у грудні всі чаї – захолодні светри – затонкі ночі – задовгі тільки й залишається цілувати твої пошерхлі губи падати в обійми затримуючи на вічність подих не дивитись на небо там прилітають комети звичні сузір’я змінюють обриси й назви малоймовірно що цій любові вдасться до весни не померти малоймовірно що ми з тобою