Солен Ніра - В обмін на кохання, Солен Ніра

Ці слова стали для мене немов рятівним колом, до якого можна вчепитися. Я відчула, як у моєму серці знову з’являється надія, навіть якщо ситуація не мала жодних гарантій. Лукос був поряд, і це мало значення.

— Я не знаю, чи готова я на все це, — сказала я, опускаючи голову. — Все змінюється так швидко. Спочатку це була лише роль, яку мені потрібно було зіграти. Але тепер я почала відчувати щось більше, і це… Це мене лякає.

Лукос тихо підняв моє підборіддя, змусивши подивитися йому в очі.

— Я розумію. Ти не одна в цьому. Не треба боятися своїх почуттів.

Я засміялася. Це було смішно, бо, здається, я постійно плуталася між тим, що було насправді, і тим, що було лише вигадкою. Але його слова я могла прийняти, хоч би я й боялася. Вони давали мені віру.

— Добре, — сказала я, посміхаючись, — давай хоча б спробуємо жити без усього цього галасу. Може, тут ми знайдемо хоча б трохи спокою.

Лукос усміхнувся у відповідь, його посмішка була тепла, і це створювало атмосферу, де можна було просто бути. Не думати про все навколо, не думати про весілля, про обов’язки, про стосунки, які здаються важкими.

— Вірю, що ми знайдемо, — сказав він. — І, можливо, цього разу буде не так, як планували інші. Але це все ще буде наш шлях.

Тиша знову заповнила кімнату. Я сиділа перед ним і відчувала, як його підтримка стала тією основою, на якій я могла будувати все інше. Я не знала, що чекає нас далі, але разом ми могли пройти через все.

Вийшовши на балкон, ми обидва дивилися на гори, що огортали нас своїми просторами. Якби я могла зберегти цю тишу і цей мир на завжди. Але я знала, що життя не стоїть на місці, і навіть у цьому світі хаосу є місце для нас.

— Що буде далі? — тихо запитала я, намагаючись прийняти те, що нас чекає.

Лукос взяв мене за руку, поглянувши на мене з обіцянкою в очах.

— Ми будемо разом. І все буде добре.

—Ти робиш занадто багато для мене, як для дівчини, котру знаєш всього місяць. Занадто великі жертви. 

Лукос нахмурився, повністю повертаючи корпус до мене та загороджуючи краєвид своїми грудьми. 

—Я мала на увазі, що... не знаю. Відчуття, немов ми з тобою все життя разом і я ледь не врятувала тобі життя. Ти так самовіддано продовжуєш боротись, що це навіть лякає мене. 

—Інколи не потрібно прожити з людиною багато років, аби зрозуміти, що це саме те, чого ти хочеш від життя. З іншого боку це навіть трохи діло честі. Я не можу відмовитись від тебе, коли ти вплутана у весь цей фарс. 

Спочатку я не зрозуміла правильно ці слова, через що здивовано відкрила рота. 

—Ні, це не означає, що у мене немає до тебе почуттів. Але, можливо, якби не справа честі, я б запропонував перенести весілля. 

—Ти зараз договоришся і я ображусь на тебе. 

Його слова були цілком логічними, але, чорт забирай, хотілось вірити у те, що насправді Лукос приймав рішення так швидко лише через кохання до мене. Ну і через тиск своєї сім'ї. 

Доки я була в полоні своїх роздумів, чоловік притягнув мене ближче до себе, тримаючи за талію. 

—Ти ще спробуй мені погрожувати відмовою від шлюбу. 

На його обличчі заграла лукава посмішка і я стукнула Лукоса по грудях. 

—Коли у мене запитають, чи хочу я бути твоєю дружиною, я тупну ногою по підлозі і скажу н...

Договорити я не встигла, так як його губи вже накрили мої. Табун мурашок відразу поповз по всьому тілу, голова запаморочилась і мені пекельно не вистачало кисню. Я не мов забула, як дихати. 

Поцілунок був настільки ніжним та наполегливим водночас, що мені було важко навіть встояти на ногах. 

Лукос тут же підхопив мене на руки, продовжуючи цілувати мою шию. 

І я впереш за весь час нашого знайомства зрозуміла, наскільки сильно бажаю цього чоловіка.