Солен Ніра - В обмін на кохання, Солен Ніра

Дві дівчини з абсолютно різними життєвими шляхами — одна з них прагне врятувати близьку людину, інша намагається втекти від насильної долі. Коли їхні дороги перетинаються, вони вирішують обмінятися місцями на місяць: одна піклується про здоров’я родини, інша — намагається уникнути весільного контракту з владним і жорстоким чоловіком. Але чим більше дівчина намагається не сподобатися своєму майбутньому чоловікові, тим більше він захоплюється її легкістю і чарівністю. Яка з цих змін виявиться найнеочікуванішою?

Глава 1

— Ей, обережно! — крикнула я, стрибаючи вбік, коли якась маленька собачка на шаленій швидкості пронеслась буквально в сантиметрах від моїх ніг.

Від переляку я втратила рівновагу і, звісно ж, героїчно впала… обличчям у рожеву вату. Справжню. Куплену якоюсь дівчинкою, яка тепер з жахом дивилась на мене, ніби я вбила її єдинорога.

— Вибач, — промимрила я, витираючи з обличчя липкі солодкі нитки. — Ти не бачила, це була диверсія.

— Мамаааа, вона зʼїла мою вату! — дівчинка заплакала.

Я ще не встигла пояснити, що я нікому нічого не їла, як відчула на собі чийсь зацікавлений погляд. Повернувшись, я завмерла. Переді мною стояла… я? Тобто, ні, не я. Але ця дівчина виглядала так само, як я, тільки краще. Її ідеальне волосся вигравало на сонці розкішними хвилями, одяг — стильний і дорогий, макіяж — як з обкладинки журналу. Вона розглядала мене з таким виразом обличчя, ніби щойно побачила себе у дзеркалі в спортивних штанях і з прилиплою до обличчя ватою.

— Вау, — сказала вона, — ти і справді виглядаєш, як я… Тільки… веселіша версія.

Я зняла з волосся ще одну прилиплу рожеву ниточку і посміхнулась.

— Ну, у кого що виходить найкраще, правда? — пожартувала я. — Одні народжуються іконами стилю, інші — катастрофами з веселим настроєм.

Дівчина засміялась. Легко, щиро.
Звісно, певний час ми ніяк не могли надивитись одна на одну, і в моїй голові зовсім не вкладалось, як таке можливо. Вона немов була такою ж самою, як я, але повною протилежністю. І за кілька секунд ми вже сиділи на лавці, пили каву і ділились найособистішим — нашими проблемами.

Її звали Селеста. Вона була дочкою надзвичайно багатого бізнесмена, і її, без зайвих питань, вирішили видати заміж за якогось загадкового чоловіка, якого всі за очі називали Тираном. Моє життя було простішим: робота в кавʼярні, постійні підробітки, і мама, яка потребувала операції.

— Слухай, — Селеста нахилилась до мене, в її очах зʼявився блиск. — У мене ідея. Дурна ідея. Але, можливо, найкраща у моєму житті.

Я підозріло примружилась.

— Ти зараз скажеш “обміняймось життями”, і я маю погодитись, так?

Жартома запитала я, зовсім не сподіваючись, що це виявиться дійсно її пропозицією.

— Саме так! — її очі загорілись. Я поперхнулась кавою, міряючи Селесту недовірливим поглядом. — Подумай: я допоможу твоїй мамі, оплатимо все. А ти… просто не даси цьому Тирану захотіти на мені одружитися. Зроби вигляд, що ти — катастрофа. Бути дивакуватою тобі, здається, вдається природно.

— Приємно бути зрозумілою з першого погляду, — я скривилась, але вже через мить засміялась. — Домовились!

Чи роблю я правильно? Не знаю. Зазвичай у подібних ситуаціях дівчата кажуть "Мені треба подумати" або ж спочатку відмовляються. Але я не всі дівчата. Я погодилась відразу. Для мене було важливо врятувати мою маму,  а для Селести було важливо поводитись так, як їй забороняли з самого дитинства. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍