Квіткова долі - Історія Дор. Кинджал смерті, Квіткова долі

Через дві години пошуків команда знайшла мотоцикл Дор біля повороту до лісу. Анна зрозуміла, куди вона їхала, але сказала Максиму, що Дор не прибула на будівництво:  
— Отже, вона десь там у цьому лісі. Проблема в тому, що гроза розмила дорогу, і нам доведеться обійти той ліс пішки. Дрони вночі не побачать її в лісі, бо там багато звірів, і тепловізором важко буде знайти. І ще там гроза: у нас ледь накрапає, а за тридцять кілометрів — злива.  

О першій ночі Максим уже вдруге повернувся на місце ДТП. Цього разу він пішов іншою стежкою. Пройшовши два кілометри заростями, він помітив будиночок, оброслий плющем. Ліхтарик уже майже згасав. Він подумки благав, щоб вона була там. Відчинивши двері, він побачив її: вона лежала на підлозі, обгорнута старим ганчір’ям, її губи вже синіли. Він обійняв її, відчуваючи, як її холодне тіло тремтить, і вона почала прокидатися, шепочучи щось незрозуміле.  

Дор відкрила очі, доторкнулася до його обличчя.  
— Пробач, — прошепотіла вона. — Я не можу бути з тобою. Це була помилка з самого початку. Ти був для мене хорошим другом, ти вірив у мене, як ніхто інший, але я не можу. Я намагалася. Ти не повинен жити задля мене, ти маєш бути щасливим, ти маєш жити. Я люблю його — пробач, Яне.  

Максим завмер, не знаючи, що відбувається. Він зняв із себе куртку й худі, обійняв її міцніше. Її обличчя почало набирати кольору — його тепло повертало її до життя. Вона поволі приходила до тями.  
— Як ти? — запитав Максим. — Впізнаєш мене?  
— Я завжди тебе впізнаю, засранцю, — усміхнувшись, відповіла вона.  

Максим засміявся й поцілував її. Він узяв телефон і набрав Анну:  
— Я знайшов її! Вона тут, вона жива…  

Дор забрала в нього телефон.  
— Повертайтесь додому, — сказала вона. — Ми приїдемо вранці, зустрінемось увечері, як домовлялись.  
Вона поклала слухавку.  
— Дор, тобі треба в лікарню…  
Вона зупинила його, поцілувавши.

**Два роки потому.**
Київський окружний суд 23 березня ухвалив рішення про взяття під варту міського голову Сурму С. Я., якого підозрюють у корупції та зловживанні владою. Суд постановив арештувати мера на час досудового розслідування. Разом із Сурмою заарештували ще трьох його підлеглих. Сурма та ПП «Оберіг» організували незаконне будівництво в заповідній зоні. Обшуки в ПП «Оберіг» допомогли вийти на синдикат, що діяв не лише в Україні, а й за її межами. У Болеславській гміні польська поліція виявила втікача — громадянина ФРН, якого за запитом СБУ розшукують за розкрадання коштів. Голова ПП «Оберіг», кандидат до Верховної Ради України, громадянин Ш., перебуває в розшуку за підозрою в організації шантажу посадових осіб і продажу спеціальної інформації третім особам. Цей короткий допис спричинив лавину арештів по всій країні.  

Тарас сидів у кріслі у відпочинковому комплексі «Весняний гай». Він зателефонував на рецепцію, і за хвилину до нього піднявся адміністратор.  
— Цей лист, — Тарас передав його адміністратору, — відправте й проконтролюйте, щоб одержувач отримав його особисто.  

Через десять хвилин пролунав постріл. Коли двері відчинили, Тарас востаннє вдихнув — його серце зупинилося о 21:45. Інші члени так званої «сім’ї» поховалися в різних куточках світу, де немає екстрадиції до України.  

**25 березня**  
О восьмій ранку кур’єр подзвонив у двері сім’ї Прус. Він шукав Шевченко Дарію. Максим пояснив, що це його дружина, але її зараз немає — вона повела доньку до школи. Кур’єру не хотілося виконувати всі настанови відправника. «Що поганого станеться, якщо лист забере чоловік?» — подумав він і, не вагаючись, віддав його Максиму.  

Максим глянув, хто відправник, і розкрив конверт. Усередині було лише одне речення: «Я убив її через тебе, живи з тим». Він порвав лист на дрібні шматки й викинув у смітник. Потім піднявся до їхньої спальні. Дор уже не спала.  
— Хто так рано приходив? — запитала вона.  
— Це не важливо, — відповів він і поцілував її. — Кур’єр по роботі дещо приніс.  

Дор обійняла його.  
— Мені треба на роботу, — сказав Максим.  
Вона скривилася, наче засмутилася.  
— Звісно, начальнику поліції не личить запізнюватись.  
Вона чмокнула його на прощання.  

Дор не читала новин — вона й без того знала, що «сім’я» отримала бажане: усе майно, активи й оборудки дісталися єдиному спадкоємцеві, який мріяв про це ще з дитинства.  

**3 квітня**  
Максим поїхав до столиці на конференцію. Дор займалася своїми справами. Розслідування щодо навмисного пошкодження зразків експертизи у справі №1745 завершилося на користь Віктора, але Максим попросив його піти за власним бажанням, щоб уникнути звільнення за статтею.  

На ранок 4 квітня о 5: 47 до будинку сім’ї Прус увірвалися. Дор спала у своїй спальні, у сусідній кімнаті в ліжечку спала маленька Ліля, а внизу, у вітальні, дрімав Петрович. Коли Максим їхав у відрядження, батько Дор залишався з ними — після останніх подій Максим боявся залишати своїх дівчат самих, хоча будинок охороняли.  

Дор почула удар біля ліжка. Прокинувшись, вона побачила маленький ліхтарик, що засліпив їй очі. Пістолет, націлений на неї, тремтів у руці зловмисника.  
— Вітання від «сім’ї», — це єдине, що вона почула, а потім відчула біль у грудях.  

Кажуть, перед смертю людина бачить усе своє життя. Дор нічого не бачила. Другий постріл злочинець зробив собі в голову, перед тим зачинивши двері на замок, щоб допомога не прийшла швидко. Він хотів, щоб вона страждала й боялася смерті, щоб усвідомлювала, що за кілька хвилин сконає від болю.  

Дор намацала в темряві телефон і набрала Максима:  
— Алло, — ледь прохрипіла вона.  
— Дор, сонечко, чому ти мовчиш? Щось сталося?  
— Ні, я… сумую… — вона щосили затискала рану пальцем, крові ніби стало менше.  
— Я повернусь у неділю, — він засміявся, і вона чітко почула його сміх. — Невже моя дівчинка така нетерпляча?  
— Максим, пробач мені за все. Ти єдиний, хто не заслуговує цього.  
— Сонечко, не мовчи, що сталося? Ти тут?  
— Так, — вона вже провалювалася в сон.  
— Сонечко, хто там кричить?  
— Я мушу йти. Засранцю мій, я кохаю тебе, пам’ятай це. Пообіцяй мені.  
— Що, сонечко?  
— Живи й вір у людей, які були поруч зі мною. З деякими ти вже знайомий. Анна все тобі пояснить. Ви ще багато зміните. У тебе добре серце, бережи його. Такі, як ти, тримають цей світ від прірви.