Квіткова долі - Історія Дор. Кинджал смерті, Квіткова долі

*****

*Ранок напередодні цього вечора*  
Віктор набрав у шприц жовту рідину. Дор сиділа на кріслі-гойдалці, втупившись у порожнечу.  
— Привіт, сестричко. Пам’ятаєш мене? Ти зруйнувала мою сім’ю, тобі не варто жити, — він зареготав. — Вітання від «сім’ї».  

Він підніс голку до неї.  
— Я… я… — Дор намагалася щось сказати. Її голос наче забув, як звучати. — Я зараз тобі в око запхаю ту голку, — прохрипіла вона нарешті.  

Віктор відкинув шприц геть.  
— Ти повернулась, повернулась! Я завжди в це вірив!  
— Забавно, — вона засміялася. — Я повернулась туди, де все почалося, — мовила Дор.  
— Чекай, я зараз покличу лікаря, — радісно вигукнув Віктор.  
— Стривай, не треба. Це затягнеться надовго: аналізи, пошуки причин, розумієш? Я втратила забагато часу, щоб залишатися тут ще хоча б день. Тож нікому не кажи. Пообіцяй.  
— Що, навіть Анні? — здивувався Віктор.  
— Нікому. Допоможеш мені звідси вибратися?  
— Але ж Дор, що це було? Ти два місяці дивилася в порожнечу, не говорила, не реагувала.  
— Друже, це була найдовша партія в шахи, і я перемогла, — Дор усміхнулася й підвелася. Її ноги здавалися ватяними, але до вечора вона вже ступала впевнено.  
*****

Чорна «Ауді» під’їхала до подвір’я ресторану «For You». Тінь почув вигук: «Здуріти можна!»  
— Що там таке? — запитав він у Максима й вийшов на літній майданчик.  

З «Ауді» вийшла Анна, відчинила двері, і з машини незграбно ступила жінка в чоловічій сорочці та джинсах.  
— Це хто така? — поцікавилася одна з поліцейських.  

Жінка важко піднімалася сходами.  
— Засранцю! — гукнула вона.

Кінець