Квіткова долі - Історія Дор. Кинджал смерті, Квіткова долі

Петрович вибив двері. Максим чув по телефону метушню в кімнаті, сирени надворі й крики Лілі, яка гукала матір.  

*******
— Це моє пекло чи твоє?
Дор зайшла до будинку матері. Тарас сидів за столом.  
— А як думаєш? — запитав він. У цю мить увійшла Іра.  
Дор засміялася.  
— Твоє пекло, — сказала вона. — У моєму вас би не було.  
— Зіграємо? — запропонував Тарас, показавши на стіл, де зненацька з’явилися шахи. — Це буде найдовша гра.  

Дор присіла. Кімната розширилася, наче футбольний стадіон. Іра віддалялася все далі. Дор почула вдалині тихий голос і слово, яке важко розібрала: «со-не-ч-ко».  
— Ти чув? — вона обернулася.  
— Тут нікого немає, лише ми й фігури на дошці. То що, почнемо? Якими хочеш ходити — білими чи чорними?  
— Починай, — махнула вона рукою.  

Тарас підняв фігуру на e2.  
— Твій хід.  
— Чому в цьому пеклі є Іра? Вона не заслуговує бути тут із тобою.  
— Не заслуговує? Дор, ти знущаєшся? Скажи, що й ти тут не повинна бути, — він підвівся, і раптом з’явилася Іра. — Твоя подружка ще та курва. Перед смертю вона зізналася, що любить тебе.  

Білі фігури Тараса почали чорніти, переходячи під контроль Дор.  
— І я її люблю, — відповіла Дор. — Вона єдина була моєю подругою за все життя.  
— Ей, не прикидайся тупою! — він божевільно закричав. — Вона не хотіла бути твоєю подругою, вона хотіла…  

Дор розсміялася.  
— Не вигадуй дурниць, я такого не чула.  
— Хотів би я, щоб це була брехня.  
— Якщо це так, як ти кажеш, то чому ти її забрав? Чому не повернувся з нею? Ти так прагнув нас посварити, що зробив найбільшу помилку в житті.  
— Що? Про що ти?  
— Ти дав їй ілюзію, що якби ми не розсталися, то могли б бути разом, — Дор усміхнулася. — Ти хотів, щоб вона мене забула.  
— Можливо.  
— Ти дурень!  

Дор підвелася й пішла на голос, але він віддалявся, і вона знову опинилася перед шахівницею. Підняла фігуру й поставила на e4.  
— Вона б ніколи не стала для мене більш ніж подругою. Ти усвідомлюєш свою помилку?  
******
Максим схилився над ліжком Дор. Вона була підключена до апаратури, яка показувала, що вона ще тут, поруч із ним. Він приходив до неї щовечора, а вранці йшов на роботу, заскочивши додому лише переодягнутися й прийняти душ. Іноді Анна заходила й проганяла його, щоб він хоч трохи поспав. Через тиждень лікар пояснив, що операція пройшла успішно, але причин, чому вона не прокидається, немає.  

На десятий день після операції Дор розплющила очі. Дізнавшись про це від лікаря, Максим помчав до лікарні. Увійшовши, він побачив, що вона його не впізнає й не реагує на слова людей поруч, наче дивиться в порожнечу. Іноді йому здавалося, що вона чує, як він читає їй.  

Дор виписали з лікарні й перевели до пансіонату при психіатричній лікарні. Лікарі казали, що після поранення немає фізичних підстав для такого стану — це, імовірно, психологічне. Вона наче не могла повернутися. У пансіонаті Максим проводив із нею кожну ніч. Він розповідав про свою роботу, нових працівників, про секретарку, яка кидала на нього багатозначні погляди.  
— Повертайся, — сказав він якось. — Давай надери мені дупу, а то я піду до неї і трахну.

Наступного дня він вибачався за ці слова.  
— Маніпулятивна егоїстко, ти вирішила все звалити на мої плечі, — кричав він. — Ти цього хотіла? Щоб я став лідером? Ти перемогла! — Він схопив її за руки й тряс. Лікарі ледве відтягнули його. Сівши на підлогу, він продовжував: — Ця твоя гра зайшла надто далеко. Коли ти все задумала? Ти так зі мною поводилась… Анна каже, що ти прораховувала кожен крок. Ну що ж, це ти прорахувала?  

Дні минали. Якось Максим приніс лаванду й поцілував її в чоло — вона заплакала. Лікар пояснив, що це може бути просто біологічна реакція, але її стан не змінився. Люди Дор приходили — вона досі була для них важливою. Один із них розповів, що Максим добре справляється з роботою й створив фонд для жертв насильства.  

Згодом Максим перестав її відвідувати. Петрович піклувався про свою єдину доньку й розповідав, що Максим поринув у роботу з головою. Він відмовився від посади начальника й перевівся до друга Анни. Вони гасали країною, ловлячи психів.  
— Послухай, дитинко, скажи йому щось. Він цією гонитвою себе згубить, — благав Петрович.  

Через два місяці Максим повернувся до відділку завдяки бюрократії, яку ненавидів, але яка допомогла йому втримати посаду начальника поліції. Назар став мером у першому турі, набравши 59% голосів. Віктор влаштувався санітаром у пансіонат — він досі почувався винним перед Дор за те, що обманув її, піддавшись шантажу Тараса. Олег виконав обіцянку й розібрався з Ларисою по-своєму. Щоправда, тепер вони пара, але коли мова заходить про Дор, вона досі бурчить із ненавистю.  

Мажор знайшов свою любов — дівчину з косичками й кольоровими пасмами у волоссі. Вона називала його начальника «нудним лягавим». Коли Мажор запитав чому, вона розповіла кумедну історію їхнього знайомства восьмирічної давнини.  

На день народження Мажора всі з відділку зібралися в ресторані «For You». Мажор умовив Максима прийти на вечірку. Два капітани, Максим і Тінь, сиділи й випивали. Одна з нових слідчих підійшла й усміхнулася до Максима.  
  — Можна вас пригостити? — запитала вона, тримаючи келих шампанського.
Він глянув на неї й усміхнувся у відповідь.  
— Я ще жити хочу, — показав обручку.  

На подвір’я заїхав мотоцикл. Максим підскочив, наче ошпарений. Дівчина злізла з мотоцикла.  
— Це не вона, друже, — сказав Тінь.  

Мажор помітив, як його колега фліртувала з Максимом, і покликав її на подвір’я.  
— Бачиш цей мотоцикл? Хочеш їсти через трубку — можеш і далі загравати з начальником.  
— Ой, ти оптиміст, — підійшла дівчина з кольоровими косичками й узяла Мажора за руку.  
— Як справи в аспірантурі? — запитав він.  
— Легко, — відповіла вона.  
— Ти ж моя розумниця, — Мажор поцілував її.  
— Здуріти можна, — сказала вона вголос.