Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Ми з Даніелем одночасно присунулися до неї дивом не зіткнувшись чолами.

 Там лежало щось невеличке срібного кольору. Даніел повільно дістав зі схованки те, ще там лежало. Це виявився той самий срібний браслет з зображення!

- Нічого собі! - Я плюхнулася на диван навпроти Даніеля. 

 Той покрутив у руках браслет та задумливо насупившись, перегорнув книжку назад до закладинки.

- Подивися! - Сказав він мені, показуючи на різнобарвні намистини на зображенні. - Вони на браслеті відсутні.

 Я придивилася до картинки, потім до браслета й справді. На браслеті були відсутні деякі намистини. Червона, синя, зелена, блакитна та сіра. Присунувши до себе книжку я почала читати:

- "Браслет правди. За допомогою якого можна дізнатися відповіді на запитання. Браслет самої Лірілеї, дружини Юнівіра. За допомогою нього можна дізнатися правду на будь-які три питання та, можливо, виконати одне заповітне бажання. Але для того щоб браслет активувався, потрібно зібрати п'ять намистин з п'яти світів. Нижче наведено підказку, де можна їх знайти:

Світ зелені та царство сну, чекає доки потону.
Світ океанів й островів - поринь в безодню різнобарвних кіл.
Світ вітру й хмар - прийди туди де сім замків. 
Світ туману й вогню йди по слідах, які в піску
В яке вікно з п'яти не заглядай за стінами не повертай."

- Ти можеш її розшифрувати? - Запитала я, подивившись на Даніеля, тому що для мене це був лише набір слів.

Я не те, що місцевість інших світів не знала, я готель весь не бачила навіть.

- Можливо. - Задумливо сказав він.

- Браслет справді може допомогти у справі зі згаслими готелями й з тими, хто вносить у світи смуту.

 Він кивнув.

- Я можу тобі чимось допомогти? - Запитала я, розглядаючи поглядом браслет.

- Ні, більше нічим! Ти й так дуже сильно допомогла! - Сказав чоловік поклавши браслет на місце, закриваючи книжку та вказуючи на неї. - Адже це була твоя ідея зазирнути в бібліотеку. Ти молодець!

 Я відчула як мої щоки червоніють.

- Рада була допомогти, - пробубніла я й відвела погляд. - Я хочу спуститися вниз та подивитися, що там зробили з моїм садом й фонтаном, не заперечуєш?

 Чоловік поклав книжку в сумку та встав.

- Звісно ні, мене, якщо чесно, теж цікавить це питання.

 Я розширила від подиву очі.

- А як...

- Як книга вмістилася в таку маленьку сумку?

Я кивнула.

- Руна розширення простору, - підморгнув він мені й вивернув підкладку.

- Ааа! - Кивнула я, глянувши на золоту руну. - Ну звісно!
Ми зустрілися очима й посміхнулися один одному.

 Спустившись на перший поверх й одразу побачили Ді, яка про щось люто сперечалася з Адріаном. Поруч стояв Тіреймор з абсолютно безпристрасним обличчям. Мені потрібні ті ж курси, які відвідав він, з покер фейсу. Фея та русалка про щось неголосно перемовлялися між собою. А повільно крокуючи до них я впізнала ще одне знайоме обличчя.

- Дідусю, ти як тут опинився? - Здивувалася я й оглянула його з ніг до голови.

 Він був одягнений у буденний свій міський костюм сірого кольору. У руках чоловік тримав великий кошик.

- Та ось думав, що, може, ви тут зголодніли, а я абсолютно випадково напік багато пиріжків та два пироги, ось і подумав занести вам, який ніякий обід!

- Оце так! - Плеснула в долоні Ді. - Я дійсно дуже зголодніла! 

 Вона мигцем зиркнула на фею та русалку. Ті своєю чергою зацікавлено поглядали на кошик, мабуть, теж були голодні. "Абсолютно випадково", угу.

 Дідусь дістав з кошика розфасовані в поодинокі паперові пакетики пиріжки та пороздавав усім, крім феї. Та підлетіла й відламала маленький шматочок.
Я подумала, може, варто було покликати всіх до столу, але я навіть не знала, де в готелі розташована їдальня та в якому вона зараз стані. Пролунав синхронний шурхіт пакетів.

- Дуже смачно! - Промовила русалка, ковтаючи пиріжок фактично навіть не жуючи.

- Угу, - приєдналася  до неї фея.

- Нам би твого дідуся та в кухарі! Відбою б не було від постояльців! - Вигукнула Ді.

- А що? Непогана ідея! - Сказав Адріан, заплющуючи очі  й ледь не хрюкаючи від задоволення.

 Я глянула на дідуся, а той нерішуче знизав плечима.

- Цікава пропозиція, я подумаю над нею. - Посміхнувся він. - Як мінімум я зможу бачити тебе частіше. - Потер він сиву бороду рукою.

 Що є, те є.

Раптом готель наче здригнувся, а світло пару раз блимнуло та згасло.