Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Ми дуже швидко дійшли до непримітних дверей й чоловік, відкривши переді мною їх клацнув вимикачем.

 Це виявилось не дуже велике приміщення зі стелажами, забитими книгами. Біля вікон стояли декілька диванів та чайних столів. Більше в кімнаті нічого не було, за винятком люстри та пари картин висівших на стінах.

 Я пройшла вздовж стелажів та придивилася до корінців книг. Тут були як мені відомі назви, так й незнайомі. Так само були книжки з різними незрозумілими знаками. Ймовірно, я мала б розуміти написане відкривши кожну з них, може, всі книжки були написані на спеціальному папері, так само як книжка готелю. Ну як мінімум це було б практично.

 Даніель так само як я обходив стелажі й розглядав книжки. Потім витягнув кілька з них, здув пил та поклав на столик.

- Погортай, коли буде час ці. - Та, мабуть, побачивши, як на моєму обличчі відбилася надія, додав, - Це не стосується справи, тільки наших світів, корисні знання, які я вважаю треба знати.

- Угу, ясно, - зітхнула я та продовжила вивчати книжкові полиці.

 Минуло пів години - година, а ми все ще не знайшли нічого, що могло б допомогти. Декілька разів я бачила, як світилася моя понад на долоні, то синім, то зеленим кольором. Найімовірніше, це майстри приходили та йшли. Невже вони так швидко впоралися з роботою?Потрібно було б спуститися та перевірити.

 Я стояла втомлена, брудна й спітніла, перегортаючи довідник Флорілейської зелені. Жодна травичка, листочек чи квітка не давали такі симптоми як прокляття, яким мене сьогодні прокляли. Даніель глянув на екран смартфона та зітхнув.

- Мені невдовзі потрібно буде йти зустрічати ваших охоронців, а потім я піду на чергування в Ніреймор. - Сів він на диван та поплескав рука об руку, збиваючи пил, що залишився на них.

 Поруч біля нього, на столі лежала стопка книжок, яка неабияк збільшилася. Чоловік вважав, що мені обов'язково дослідити саме ці книжки для, так скажімо, загального розвитку.

Я закотила очі. От тобі на, вчилася стільки років, що б усе починати з початку. Мій погляд ковзнув по ближній до мене полиці й зачепився за корінець книжки, яка була трохи висунута. Поруч із нею був слід від стертого пилу. Може її брав Даніель? Бо я ще не підходила до цієї полиці.

 Я з цікавістю підійшла та глянула на корінець: "Чарівні артефакти. У подробицях про бажане." Взявши в руки книжку покрутила її в різні боки. Вона була невелика, не надто тонка, але й не товста, хоча чомусь важка. У сріблястій обкладинці, на якій були зображені різні предмети. Мені здалося, що на ній не так багато пилу, як на інших книгах. Напевно все ж таки Даніель крутив її в руках. Я хотіла було покласти книгу на місце, але тут побачила закладинку, що ледь випирала з середини. З подивом розкрила книгу на місці де була закладка.

- Браслет правди. - Прочитала вголос.

- Що? - Пролунав здивований голос Даніеля.

- Та книжку знайшла, тут закладинка стоїть на розділі з якимось браслетом правди.

 Я підійшла до нього та поклала на стіл книжку розворотом до нього.

 Чоловік занадто різко вдихнув у себе повітря й прошепотів:

- Не може бути! - Даніель швидко перегорнув сторінки та відшукав якусь руну. - О, великий Юнівер! Це ж одна з тіней Лірілеї!

- Що пробач? - Перепитала я, витріщаючись то на нього, то на книгу.

- Лірілея, дружина Юнівіра. Вони творці наших світів. За нашими легендами в "тінях" вона сховала магічні предмети, просто як дар від самих богів. Під тінями маються на увазі не тільки книги, а й інші різноманітні предмети. Тут - він показав на ієрогліф, має бути щось заховано, якщо хтось до нас не відкрив печать раніше, у чому я не сумніваюся, звісно. Як ця річ потрапила сюди? - Поставив він риторичне запитання, оскільки я звісно не могла дати на нього відповідь.

- Спробуймо відкрити! - Швидко випалила я, а чоловік з посмішкою глянув на мене. - А що? Кому від цього стане гірше?

 Даніель хмикнув й в мить змінився в обличчі. Я нібито побачила в його рисах маленького зацікавленого хлопчика й теж усміхнулася.

- Що потрібно, щоб відкрити...

- Кров! - Різко сказав він, дістаючи маленький кинджал. 

- Що? - Здивовано скрикнула я.

- Усього лише крапля, жодного криміналу, - махнув він рукою та підніс кинджал до власного пальця.

- Давай мою? - швидко сказала я.

 Він поглянув на мене і підняв брову.

- Ну, я подумала, можливо, кров берегині буде якось ціннішою чи що, - я побачила, як він у мить насупився, - ой, вибач. Продовжуй, будь ласка! - Підняла руки в примирливому жесті.

 Чоловік окинув мене задумливим поглядом.

- Гаразд, спробуймо! - Він протягнув руку, так що б я вклала в неї свою. 

 І хто мене смикав за язика? Потрібно було це запропонувати, якби його кров не спрацювала. Вічно я поспішаю кудись. Я простягнула чоловіку трохи тремтячу від нервів руку та підійшла на крок до столу.

 Даніель притягнув мою руку до себе та ласкаво погладив місце майбутнього проколу, я заплющила очі. Усе життя не дуже любила вигляд крові, я на такі речі дуже вразлива. 

- Якщо тобі сподобається в небесному царстві, ти лишилася б у ньому жити разом з Еріком? - Пролунало несподіване запитання.

 Я розплющила очі й здивовано вигукнула.

- Ти що жартуєш?

 І не встигла навіть ойкнути, як відчула легкий укол у палець, начебто голкою під час шиття вкололася, а потім відчуття змінив шорсткий паперовий аркуш, палець до якого притиснув Даніель.

 Я глянула на чоловіка, він просто стиснув плечима та, не дивлячись на мене, сказав:

- Ну що? Мені справді цікаво!

- Ні звичайно, не залишуся! Від короля віє якоюсь крижаною енергетикою, я його боюся! - Сказала я трохи ображеним тоном. 

 Мені не сподобався оманливий маневр, хоча, поклавши руку на серце, це ж непогано спрацювало.

 Мої думки перервало якесь клацання, донеслося воно з книжки, на якій усе ще перебував мій палець. Я швидко відірвала від неї руку, а книга наче б заворушилася. Її сторінки з великою швидкістю почали перегортатись й зупинилися лише наприкінці. На очах остання сторінка збільшилася в розмірах та розкрилася.