Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

- Можливо. Правителі світів оберуть нових берегинь та призначать на їх місця, наділивши своєю магією, але... - він зупинився і завагався. - Але, по-перше, це небезпечно, поки ми не знайшли вбивцю чи вбивць. І по-друге, між світами почали погіршуватися стосунки. То в одному, то в іншому світі все більше виникають дрібні сутички. Ми з хлопцями поки що справляємося з цим, але якщо так буде продовжуватися, то все це може перерости в між світові війни, а це неодмінно призведе до повного хаусу й можливо знищення всіх світів.

 Я сіла на стілець. Війна ніколи не приводила ні до чого хорошого. Купа смертей, вочевидь похитнеться баланс, адже як я встигла дізнатися, все тримається на взаємодопомозі.

- Якийсь жах, а раніше такого не було? 

- Не в таких масштабах, - ковтнув він. - були різні особистості, які хотіли мати владу та намагалися захопити її різними шляхами, але такі заколоти швидко зупинялися. Все ж таки нашим народам добре живеться й всього вистачає їм ні до чого зміна влади. А всяку гидоту ми детально відловлюємо та саджаємо до в'язниць.

- Розумно. - Кивнула головою. - Це все? - З надією запитала я.

- Все. - Видихнув він й притулився спиною до стіни.

- У вас є план? - Запитала я, не знаючи навіть що сказати.

- У розробці. Поки що придушуємо будь-які сплески та шукаємо сліди злочинців.

- Ти думаєш вони якось пов'язані? Ті хто вбиває берегинь та спричиняє безлад у світах?

 Даніель провів руками по волоссю, відкинувся назад й заплющив очі. Тільки зараз я помітила невеликі синці під його очима, було видно, що він дуже втомився. Цікаво скільки він не спав? День, два?

- Таку ймовірність ми не відкидаємо, надто вже підозріло все почало відбуватися в один й той самий момент.

- Логічно, - відвела я погляд від чоловіка я та занепала духом.

- До твого готелю буде приставлена охорона, вона буде двадцять чотири на сім охороняти всю його площу. Прошу тебе не ходи вулицями сама, хоча б бери Діану або Адріана, він однаково постійно поруч вештається.

 Та не встигла я заперечити згадавши про універ, як він відійшов від стіни й діставши щось з поясної сумки простягнув мені.

Я з подивом побачила коробку від смартфона нової моделі.

- Данієль...- Округлила я очі. - Дякую, я не можу взяти, він же коштує ніфуфушечки собі!

 Чоловік присів біля мене, відкрив коробку та ввімкнув смартфон. Швидко щось там наклацав та передав його мені.

- Не кажи дурниць! Зараз твоє життя дуже цінне для всіх наших світів. Без телефону бути небезпечно. Це мій номер. - Я глянула на перелік цифр з підписом "Даніель" на дисплеї.

- Також він стоїть на швидкому наборі. Внеси туди ще номер Адріана, про всяк випадок. - Він покрутив в руках телефон ьа вказав на маленьку золоту руну позаду. - Він зачаклований, ти додзвонишся мені, навіть якщо я буду перебувати в інших світах.

 Я тільки й змогла кивнути головою. Від мого життя залежить, чи не згасне й цей готель. У принципі він має рацію. Я гірко ковтнула. Не знаю чому, але мені хотілося, що б це була ініціатива Даніеля, а не просто робота. Хоча, що я ще можу чекати від трудоголіка? Гірко зітхнувши я не те що б не розуміла, звідки в мене сумні думки, все ж чоловік подобався мені, але я, мабуть, сприймала все не так, як було насправді. Просто робота. Просто врятував, бо мусив. Просто поруч, бо мусить, не подарунок, а обов'язок. Ясно.

- Щось не так? - Чоловік торкнувся моєї руки.

Я відсмикнула її, трохи різкувато й одразу ж спробувала згладити це, удавши що розглядаю телефон.

- У, класний! Я такий хотіла, там крутецькі камера та мікрофон, можна вести стріми, ну там знаєш співати за донати! - Я весело розсміялася як справжня ідіотка.
Нехай думає, що я просто дурепа, ніж ще одна жінка, яка запала на нього.

- А ну так, - збентежено подивився на мене чоловік та посміхнувся. - Радий, що хоч щось змогло підняти твій настрій.

- Угу! - Усміхнулася я. - До речі, потрібно провести в готелі вай-фай!

 Що я несу? Захотілося вдарити себе по голові рукою. А чи не збожеволіла я випадком? Можливо. А якщо навіть й звихнулася, то не дивно.

- Я чимось можу допомогти? - Запитала я, знову стаючи адекватною та заштовхавши свої почуття якомога далі.

- Просто, дотримуйся правил безпеки. Цим ти вже неабияк допоможеш. - Сказав він мигцем кидаючи на мене розгублений погляд.

- Ну це так собі, допомога, - почала злитися я.

 Він склав руки на грудях.

- Що ти пропонуєш? Сама ж сказала, що ти без року тиждень тільки дізналася про все. - Даніел так само почав трохи запалюватися.

 Я розгубилася. Дійсно, а що я можу окрім як непритомніти та вичищати від пилу кімнати? Кімнати! Бібліотека!

- Слухай, мені Тіреймор розповів, що тут є бібліотека.

 Даніель ствердно кивнув.

- Так, є.

- Покажеш мені де вона? Я подивлюся, може там є якісь книги, ну з магії чи що, може знайду щось хоча б про прокляття, яким мене сьогодні прокляли. Ну або ще що небудь корисне. - Я впустила голову на руки, розуміючи, що цей задум, найімовірніше, нічого не дасть, але придумати щось більш розумне я не змогла.

- Гаразд, - сказав Даніель та повільно провів рукою по моїх плечах.

 Я здригнулася й глянула на нього. Він забрав свою руку та кивнув на двері. - Ходімо, я проведу тебе! 

Я встала стиснувши в руках телефон.

- І ще потрібно подивитися, як там наші гості.

- Я впевнений, що з ними все гаразд, Тіреймор, Ді та скоріш за все вже й Адріан з ними розберуться.

 Я пирхнула, уявивши собі картину, як жінки стріляють очима в Адріана, а Ді здивовано витріщається на все, що відбувається. Хоч мені шалено було цікаво дізнатися, як саме працюють майстри, бібліотека зараз була в пріоритеті. Можливо, мені пощастить та я ще встигну застати їх усіх за роботою.

 Ми вийшли з кімнати та мовчки пішли на третій поверх, не зустрівши по дорозі нікого. Я в руках стискала телефон та не знала про що завести розмову. Даніель, вочевидь, про щось напружено думав, а мені не хотілося збивати його з роздумів.