Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

Схоже, дракони вперто намагалися знайти можливість позбутися своєї сліпоти. Не бачити магію ворога — дуже незручно, особливо під час воєнних дій. Нехай противник в тому ж положенні, але яку беззаперечну перевагу отримує універсальний боєць.

Версія Кестірона, звичайно, більш приваблива, але, на жаль, в реальному житті політика робиться не через романтичні спонукання. Асхалути були покликані дати драконам можливість сприймати людську магію. Це вже потім виявилося, що з ними не повоюєш. Загибель асхалутів приводила якщо і не до миттєвої смерті драконів, то до глибокої психологічної травми. По суті справи, дракони самі себе спіймали в пастку. Асхалути стали одночасно їх силою і слабкістю. Використовувати молодших братів у військових діях визнали нераціональним. Але і відмовитися від кровних братів не змогли. Щось усе-таки було правдиве в словах Кестірона про самотність. У спробі пом'якшити відкат дракони створили емоційну прив'язку до грона, розділивши емоції на трьох.

Риль встала, присіла на краєчок ліжка, торкнулася руки Ластірана — крижана. Придивилася до блідого обличчя дракона. Ледь чутно зітхнула — шкода. Нехай негідник, нехай використовував, і тепер через нього вона повинна стати асхалутом, перекресливши власне життя… але ж — шкода. Вона його за муки полюбила, а він… А ось тут проблема. Чи любить Ласті свого асхалута? Чи може він взагалі полюбити, а не просто відчувати потяг до чергової здобичі в спідниці?

Риль потерла перенісся, як завжди перед прийняттям важкого рішення. Звичка, що дісталася від батька. Коли цілитель питав згоду на ритуал — навіть сумніву не виникло. Врятувати життя, повернути борг — все було правильним і усвідомленим. Риль прикрила очі, зосередилася і спробувала пошукати відповідь у серці. Серце наполегливо відмовлялося, звалюючи відповідальність на розум. Той відбувся лише одним словом — дурепа! І в фарбах змалював їй роль домашньої тварини. Картина власної персони, що сидить біля ніг Ластірана і з обожнюванням ловить кожне його слово — жорстоко, але дієво. Тут же захотілося добити лускату заразу. Чого вже далі мучитися? Отже, з його темпераментом довго не проживе. Поперся в пастку, як дурна курка в каструлю з окропом. Ні, щоб її почекати, перевірити. Хоча вона теж молодець. Влетіла, не дивлячись, навіть просканувати будинок не спромоглася. А могла б. Правда, це нічого б не змінило. Пастку такого рівня знешкодити їй не під силу. І металася б, божеволіючи, біля будинку, поки дракон згорав би заживо.

Але минуле в минулому. А в неї попереду незрозуміле майбутнє в ролі асхалута. Що там сказав Заран про емоційну залежність? Якщо вона неминуча, значить треба звалювати, поки ще не пізно. Або? Серце радісно тьохнуло, а здоровий глузд звично буркнув — дурепа! А ось уява жваво пригадала поцілунок і палкі обійми. Кров прилила до щік. І коли ця луската ящірка встигла оселитися в її серці? А серце — зрадник, не могло раніше шепнути, що варто триматися від дракона подалі.

Риль зітхнула, знову потерла перенісся. Завдання зрозуміле — її почуття, це її почуття, і вони не стануть надбанням цього пройдисвіта. Досить з нього того, що останнім часом він читав її, як відкриту книгу. А вона — наївність, вірила — «твоє обличчя таке емоційне, що мені не потрібна ваша мова, щоб зрозуміти, що сталося», а ось те, що вона частину часу до нього, хм, тилом стояла, до її недорозвинених мізків не дійшло! Цей борг ще вимагатиме свого повернення. І так просто дракон не відбудеться. Досить, награвся. Тепер її черга.

Вона стане асхалутом, як і обіцяла, але більшого від неї нехай не вимагає. Щити прекрасно впораються із завданням зробити зв'язок номінальним. Відкриватися перед тим, хто використовував її в темну, вона не збирається, як і довіряти. О, Риль не сумнівалася, що Ласті знайде тисячу виправдань своєму вчинку, але втратити довіру легко, а от повернути її назад… Ну, а серце нехай мовчить. Час і не таке лікує.

А що залишається? Сподіватися на щити і на те, що скоро вона виявиться далеко звідси. Так далеко, що присутність в голові одного неслухняного дракона буде сприйматися, як легка тінь? Ось тільки грона Риль візьме з собою. Адже їй належить своя пташка. Хтось мріяв про власний крилатий транспортний засіб? Бійтеся бажань, бо вони іноді справджуються. Хай не дракон, але дуже милий птах. І возити в академію він її зможе. Риль задумалася, прикидаючи, куди поселити майбутнього вихованця і чим його годувати. Такі велетні точно не насінням харчуються.

Від думок її відволікли Заран з Кестіроном. Перший випромінював задоволену посмішку а ось другий чомусь хмурився, нервово поглядаючи на Риль.

Переконавшись, що дівчина не передумала, обидва приступили до ритуалу. То асхалут, то дракон починали речитативом читати якісь тексти, природно на драконячому, і природно Риль в них нічого не розуміла. Як пояснив перед обрядом Заран, раніше кровники і самі могли його проводити, але Рада, для більшого контролю, ухвалила обов'язкову присутність двох свідків — асхалута і дракона, для гарантії дотримання всіх правил, головне з яких — добровільна згода.

У кімнаті поперемінно то холодало, то теплішало. Недоговорював Заран, ой, не договорював, коли стверджував, що маги не стають асхалутами. Так-то воно так. А ось навпаки — цілком. Інакше як пояснити те, що відбувається зараз в кімнаті. Риль перейшла на істинний зір. І відразу стало видно нитки, що простяглися між Зараном і Кестіроном. Їх було багато, інтенсивність світіння лише наростала.

Вона точно не помилиться, якщо припустить, що Заран є кровником Кестірона. Ну, а хто інший ще міг так нахабно поводитися з драконом?

Холодне лезо ножа пройшлося по зап'ястю, надрізаючи шкіру. Гаряча кров заюшила в поставлену чашу. Тепер вони помінялися місцями, і дракон пив її кров, щоб вижити.

У залі таверни було людно, і трійця магів поспішила нагору з доповіддю. Але зі справами вирішили не поспішати — спочатку вечерюя, потім розмови.

— Коріне, ти, головне, не хвилюйся, — почав Ріглі, нервово поглядаючи в його сторону, — він все одно вже мертвий, та й інших двох по-тихому задушили.

— Що? Він? З нею? Зробив? — миттю зробив правильні висновки маг, бліднучи від гніву.

— Е-е-е, — забарився з відповіддю Ріглі, обережно підбираючи слова, — розумієш, вони знайшли твою сестру на кораблі темних. У них є така легенда, цілком реальна, до речі. Ну, і вирішили, що дівчинка з їх числа.

— Тобто темна? — здивувався Тарк, — У них що, брати зовсім свою роботу не знають?

— Справа нечиста, — зітхнув Стік, — був один,