Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

— Далі, — вимагав Корін.

— Далі Риль якимось чином здала їм місцезнаходження викраденої принцеси. До речі, нічого така, мила, подяку передавала. Та тільки гниль та високошляхетна сказилася і зажадала винести вирок негайно. А для темних вирок один — смерть. Причому ці ідіоти вірять, що тортури перед смертю допоможуть очистити темну душу. Дракони її з темниці і витягли. Вважаю, справа була кепська, раз вони наважилися напоїти її своєю кров'ю. Ось, власне, і все.

— Кажеш, він вже мертвий? — недобре примружився Корін.

— Здох.

— Шкода, — Корін стиснув кулаки, вдих, видих. Ну, чому вона, чому його маленьке Рильченя? — Ми повинні її витягти, прямо зараз. Сам бачиш, скільки їй довелося пережити. Може, досить уже випробовувати мою сестру на міцність?

— Ти пропонуєш брати Гнізда штурмом? Для цього ціла армія потрібна. Або носитися над горами в пошуках твоєї сестри? Ми не знаємо, де вона. Зв'язок з нею заблоковано. Я не менше твого хочу повернути її додому живою і неушкодженою, але іноді найдієвіший спосіб — просто чекати. Хоча просто чекати ми не будемо. Пора потрясти наших метрів. Один точно заборгував нам відверту розмову.

Після обряду Риль змусили поїсти, майже насильно нагодували шоколадом і напоїли тягучим червоним вином. Чи то від нього, чи то від втрати крові, але голова у дівчини паморочилося знатно.

За вечерею парочка кровних братів щосили намагалася розважити новоспеченого асхалута. Заран особисто пообіцяв відвезти її на скелі північного узбережжя драконівських земель, де жили грони, і допомогти вибрати найкращого. Кестірон тут же обурився, сказавши, що нічого вводити дівчину в оману. Адже піде шукати найкрасивішого, а пташенята у гронів дуже неприємні на вигляд, розчарування буде повним.

Як виявилося, вибирати потрібно того, хто відгукнеться на зов. А після належало дотримуватися суворого графіка годування, чітко розписаного раціону. Грон — не курка, виростити непросто. А вже вигодувати — ого-го, скільки їжі потрібно. І крім свого господаря птах нікого і близько до себе не підпустить. Так що і гній самій, самій.

Грони відкладають яйця два рази на рік. Обряди зазвичай і проводять в ці відрізки часу, щоб не ризикувати, залишаючи в зв'язці двох. Риль пощастило — самки вже сиділи на яйцях, чекаючи незабаром поповнення.

У кінці вечері дівчині пообіцяли, що з Ластіраном все буде добре, і завтра вранці він прокинеться, як новенький. На ніч з ним залишаться два цілителя, надісланих Радою, для контролю стану дракона. Але зцілиться він самостійно. Потужний заряд енергії, отриманий після обряду, без сліду вижене наслідки магічного удару.

Зітхнувши на повні груди, ніби повітря могло поділитися хоробрістю, Риль зробила крок в кімнату Ластірана. Крім дракона в ній нікого не було. Ласті дихав рівно і спокійно, навіть колір шкіри повернувся до природної смуглявості. Значить, не обдурив цілитель, за ніч Ласті стало набагато краще.

Дівчина присіла на ліжко. Потягнулася, прибрала пасмо з його чола. Неслухняні серце спробувало перейнятися ніжністю, але було відправлено назад, в грудну клітку. Бач, самовільниця. У неї не забалуєш. І все ж дівчина замилувалася точеним профілем обличчя дракона. Хижа краса зараз здавалася майже ручною, навіть трохи беззахисною.

— Я помер, а ти моє прекрасне видіння, — хриплуватий голос Ластірана порушив тишу кімнати.

— Ні, не помер, — заперечила Риль, проте пояснювати нічого не стала. Напевно, їй слід було його заспокоїти, але Риль так і кортіло встати по стійці смирно і доповісти: «Довірене мені тіло, через відсутність у нього мізків, тобто свідомості, доставлено в безпечне місце і перебуває цілим і неушкодженим».

Дракон задумався, намагаючись пригадати події минулого дня. Потім заозирався навколо.

— Значить, Цитадель, — простягнув дракон. Кинув на дівчину напружений погляд. Та з невинним виглядом продовжувала зберігати мовчання. У тому, що її щити поглядом не пробити, вона була абсолютно впевнена. Не дарма половину ранку провела, накладаючи їх. Добре, що плетіння щитів найдоступніше з усіх заклинань і чимось нагадує в'язання гачком.

— Риль, — підвівся на ліжку дракон. Від сухого голосу захотілося здригнутися, заткнути вуха і не слухати скрипучих слів, — Риль, що ще сталося?

Вона зітхнула, відтягуючи момент визнання. Потім зібрала в кулак всю образу, злість, втому, пригадала вчорашній холод, його біль і… підняла щити.

Ластіран відсахнувся, немов його вдарили. В очах спалахнуло полум'я, жадібно заграло, радіючи життю, потягнулося до дівчини — зігріти, прогнати біль, холод, обігріти, захистити. «Ти — моя!» — шептало полум'я, таке тепле, таке чудово гаряче. Неслухняне серце рвонуло прямо в багаття, але Риль вже опустила щити. «Згориш, дурне», — шепнула вона йому, намагаючись вгамувати шалений стукіт.

А потім ганебно бігла. Стрімголов вискочила з кімнати, вихором промчала по коридорах. Зустрічні асхалути лише притискалися до стінок, проводжаючи дівчину співчутливими поглядами. У цитаделі тільки й розмов було про новеньку. Більшість засуджували вчинок молодшого з Гнізда Регірмаф. Обряд не може бути проведений під примусом, якими б благими помислами він не був прикритий.

Риль була недалека від істини, коли вважала, що майже кожному з асхалутів довелося пройти через багато чого в житті. І грейфи, і люди не від хорошого життя вибирали братство з драконами. Випивши гірку чашу розчарувань, скуштувавши біль зради, занурившись у пітьму самотності, вони вважали за благо зустріч з кровним братом, і те нове життя, яке їм дарували.

А ось новенька не виглядала щасливою, знайшовши нову сім'ю. Так, і чутки ходили різні. Одна дивніша за іншу. Але Заран швидко закликав усіх цікавих до порядку, відправивши найязикатіших патрулювати далекий кордон.

Риль зупинилася тільки тоді, коли холодний вітер пронісся, здіймаючи поділ сукні, забираючись за комір і скуйовджуючи волосся. Вона стояла на стіні. Цитадель дійсно виявилася справжньою фортецею. Широченні високі стіни височіли над океаном. Дівчина підійшла до краю, глянула вниз і мимоволі відсахнулася. Далеко внизу синіла вода, розпорювана білим буйством хвиль. Обитель асхалутів стояла на скелястому півострові, що виступав в океан. З трьох сторін вона була оточена синім небокраєм, і лише за спиною височіла сіро-чорна скеляста гряда материка.

Холодний вітер протверезив, привів до тями, і Риль зробила крок під захист стіни. Притулилася чолом до холодного каменю. Не витримавши, з усієї сили садонула кулаком по стіні, ще раз і ще. Стало легше. Від болю злість притихла, розчинилася в камені, залишивши лише гіркоту образи на губах.

Ну, чому, чому все так складно? Чому замість радості від виконаної помсти вона відчуває тільки відразу до самої себе? «Тому що емоції б'ють сильніше, ніж кулаки», — в голосі совісті чувся німий докір. Риль стиснула губи, похитала головою, проганяючи сльози. «І нехай болючіше,