Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

правил. але я потім відчитаю п’ятнадцять спокутних молитов на вервиці... Коли я кажу п’ятнадцять. маю на увазі три.

— Те, що ви пропонуєте йому зробити, — сказав археолог, — він може отримати від будь-якої дівчини. Він це саме має.

— От свиня! — закричав Анна. — Нічого мені не сказав. От вам і Анжель!

— Він шукає іншого, — повторив Малжан. — Вам аби перепихну-тися. А він. — Абат намагався підібрати потрібні слова. — Не знаю, — здався він. — Зрештою, стосовно жінок я радше поділяю вашу думку. Вони для того й існують, аби їх мацати. А от думати можна й про щось інше.

— Саме так, — погодився Анна. — Як я вже казав, для решти занять я надаю перевагу друзям.

— Те, чого потребує Анжель, — провадив Атанагор, — складно висловити. Аби зрозуміти, ви повинні мати уявлення про це. Слова нічого вам не скажуть, адже не співвідносяться ні з чим всередині вас.

— А ви спробуйте, — спонукав його Анна.

— Думаю, він шукає свідка, — почав Атанагор. — Когось, хто б добре його знав і кому б не було до нього байдуже настільки, аби ним можна було керуватися без потреби самоаналізу.

— Чому цю роль не може відігравати ця інша дівчина? — запитав Анна.

— Тому що Рошель він покохав першою. І той факт, що Рошель його не любить, якщо замислитися, здається йому запорукою неупередженості. Крім того, йому треба було б зацікавити її тією мірою, щоб вона могла бути його свідком...

— Анжель — класний хлопець, — сказав Анна. — Шкода, що в нього таке в голові. Він завжди був трохи вар’ятом.

Археолог завагався на мить.

— Може, я вигадую, — мовив він. — Але підозрюю, що тепер нічого не складеться так просто.

— Як просто?

— Не певен, що Анжеля так уже порадує можливість безперешкодно любити Рошель. Думаю, що тепер вона йому видається відразливою.

— Та ні, — заперечив Анна. — Не ускладнюйте.

— Ви її попсували, — сказав Малжан. — Крім того, вона може й не захотіти замінити вас на вашого друга.

— Ох, — зітхнув Анна, — я їй усе поясню.

— Чи не рушити б нам далі? — запропонував Малжан.

— Я з вами, — констатував Анна.

— Я вас попрошу про одну річ, — почав археолог.

Вони знову рушили, тепер утрьох. Анна був вищий за своїх супутників на цілу голову. На свою власну, якщо бути точним.

— Я вас попрошу не казати Анжелеві.

— Що?

— Що Рошель вільна.

— Але це його порадує!

— Мені б хотілося, щоб Рошель дізналася раніше за нього.

— Чому?

— Через природу питання, — відповів Атанагор. — Думаю, що якщо сказати Анжелеві відразу, це не допоможе справі.

— Ах! Ну нехай! — погодився Анна. — Але опісля я йому скажу?

— Безумовно, — підтвердив Атанагор.

— Підсумуймо, — сказав Анна. — Спершу я маю попередити Рошель і лише потім Анжеля?

— Так буде правильно, — відгукнувся Малжан. — Припустімо, що ви передумаєте, після того як повідомили Анжеля, але нічого не сказавши Рошель. Вам нічого з того, а Анжелеві — ще одне розчарування.

— Звісно, — погодився Анна.

— Взагалі-то, справжня причина не в цьому, — пояснив археолог. — Але вам це знати ні до чого.

— З мене й однієї причини досить, — сказав Анна.

— Дякую, — сказав археолог. — Я на вас покладаюся.

— А тепер ходімо дивитися на негритянку, — запропонував Анна.

ІІІ

Наприклад, рубрика «балет» містить усі наявні в нас записи балетної музики; її можна знайти в алфавітному покажчику за словом «балет» у розділі класики.

Каталог «Філіпс», 1946, с. III

Рошель побачила, як заходив Амадіс. Однією рукою він тримався за низ живота; другою спирався на лиштви дверей і на стіни — йому було погано. Він дошкутильгав до свого крісла й звалився в нього геть виснажений. Він часто моргав очима, а його чоло збиралося в послідовні зморшки, що деформували його мляву поверхню.

Рошель припинила працювати й підвелася. Він їй не подобався.

— Як я можу вам допомогти? — запитала вона. — Вам погано?

— Не чіпайте мене, — відказав Амадіс. — Мене вдарив один з робітників.

— Може, ляжете?

— Тут нічого не поробиш, — сказав Амадіс. — Фізично. Решта почекає, нічого їй не буде.

Він трішки ворухнувся.

— Я б хотів побачитися з Дюпоном.

— Хто це, Дюпон?

— Археологів кухар.

— Де мені його шукати?

— Він, певно, досі з цим свинтусом Сальє... — пробелькотів Амадіс.

— Не хочете чогось випити? — запропонувала Рошель. — Можу приготувати вам чай з едреантів.

— Ні, — відповів Амадіс. — Нічого не треба.

— Гаразд.

— Дякую, — сказав Амадіс.

— Ох, я це роблю зовсім не для того, щоб вам сподобатися. Я вас зовсім не люблю.

— Знаю, — відказав Амадіс. — Хоча зазвичай вважають, що жінкам подобаються гомосексуали.

— Жінкам, що не люблять чоловіків, — констатувала Рошель, — або жінкам, що схильні до узагальнень.

— Кажуть, що жінки відчувають до них довіру, бо можуть не боятися набридливих залицянь і тому подібного.

— Якщо вони красені, може бути, — підтвердила Рошель. — Проте я зовсім не боюся набридливих залицянь.

— А хто, крім Анни, до вас залицяється?

— Ви нетактовний, — відповіла Рошель.

— Це неважливо, — сказав Амадіс. — Анна й Анжель знову стали для мене звичайними людьми — я їх звільнив.

— Анна до мене не чіпляється, — провадила Рошель. — Я з ним кохаюся. Він до мене торкається. Він мене місить.

— То чіпляється до вас Анжель?

— Так, — відповіла Рошель, — тому що мені це подобається. На вигляд він не такий велетень, як його друг. Крім того, спершу мені сподобався Анна, бо він не такий складний.

— Це Анжель складний? Як на мене, то він ідіот і лінюх. Проте зовні він симпатичніший за Анну.

— Ні, — заперечила Рошель. — Не на мій смак. Хоча загалом він нічого.

— Ви могли б з ним спати?

— Звісно! — підтвердила Рошель. — Тепер уже можу. Він Анни тепер мало чого можна добитися.

— Я вас про це все розпитую, бо