Хорхе Луїс Борхес - Шість головоломок для дона Ісидро Пароді

«Шести головоломок…», очевидно, натякають як на древність, так і поширеність цього прізвища, всі відгалуження якого виводяться від одного родоначальника — спільного для всіх предка-хрестоносця.

208

3 франц. — худорлявий вигляд.

209

В оригіналі — французьке написання (Vavasseur), прізвище з підтекстом. Могло би бути перекладене як Вальвасоор, від пізньолатинського vassus vassorum — васал васалів, старофранцузьке vavassour — держателі найдрібніших феодів від рицарів у Середньовіччі, згодом — безземельні міські дворяни Італії та Франції. Натяк на те, що Долорес Вавасер — професійна утриманка з претензією на шляхетне походження.

210

Марк Порцій Катон (234—149 до н. е.) — державний діяч Стародавнього Риму, письменник. Тут — у значенні «всебічний знавець». Пор. вислів Цицерона (De orat., III, 33): не було нічого, «чого б не дослідив і не знав і про що б потім не писав Катон».

211

Тут — символічна могила. Загалом мотив кенотафа в циклі текстів довкола особи Домека Бустоса надзвичайно часто повторюється, і це випливає не тільки з містифікації в контексті Бустоса Домека. Можливо, натяк на Сервантеса: останки Сервантеса ідентифіковані тільки в 2015 р., на час написання «Шести головоломок…» існували лише кенотафи.

212

Хосе Марія Пеман-і-Пемартін (1897—1981) — див. зноску 145 (в електронній версії — прим. 180. —Прим. верстальника); іспанський драматург і поет. У 1938—1946 рр. — президент Іспанської академії мови і літератури. Тут обігрується реальний скандал з плагіатом довкола «Святої віце-королеви» («La Santa virreina», 1939, про іспанську місію «донесення цивілізації до дикунів»), ось тільки насправді плагіатором був сам Пеман.

213

Гайферос — персонаж середньовічних поем і романів каролінгського циклу (пов’язаних з Карлом Великим), які відзначалися тим, що повністю ігнорували історію. «Дон Кіхот» Сервантеса — пародія насамперед на лицарські романи каролінгського циклу. У «Хроніках Бустоса Домека» наводиться «теза Севаско»: «Історія є актом віри. Архіви, свідоцтва, археологія, статистика, герменевтика, навіть самі події не мають значення. Історію задовольняє історія, вільна від сумнівів і вагань». «Акт віри» іспанською — аутодафе (лат. actus fidei, порт, auto da fé, icn. auto de fe); в Іспанії та іспанських колоніях «актом віри» — аутодафе — називали також спалення книг. Пряме посилання на текст «Дон Кіхота» (розділ 6), де священик і цирульник, односельці Дон Кіхота, спалюють його лицарські романи, причому в процесі священик каже важливу в контексті «Передбачення Санджакомо» фразу: «Заслуги батька на сина не поширюються».

214

Поль Груссак (1848—1929) — аргентинський письменник французького походження, директор Національної бібліотеки в Буенос-Айресі (1885—1929), видатний сервантесист — тому й натяк на XVII ст. Для розуміння, чому саме — «Лотерейний білет», треба знати кілька фактів на маргінесі. Існує трагікомічна реальна історія про Давида Аллено (1854—1910), який емігрував з Італії (як Груссак — з Франції), який майже півжиття працював сторожем на легендарному кладовищі Реколета (1881—1910) і мав нав’язливу ідею: прагнув бути похованим у власному гробівці саме на цьому кладовищі. Його заощаджень із платні сторожа ніколи би на це не вистачило, але його брат виграв щасливий лотерейний білет на дуже велику суму і частину цієї суми дав Давидові Аллено. Давид відразу купив собі ділянку на кладовищі Реколета і замовив свій скульптурний мармуровий портрет. «Лотерейним білетом» Груссака (до речі, теж похованого на цвинтарі Реколета), ймовірно, був Сервантес, бо власний доробок Груссака, поза сервантесівськими студіями, не надто знаний. Додаткова алюзія — і Національна бібліотека в Буенос-Айресі, і Реколета — пантеони імен великих. Ще одна додаткова алюзія — смерть практично на робочому місці.

215

Знову Сервантес.

216

З франц. — «давайте поговоримо про щось інше».

217

Джон Лакман (Блакман, Блекман, Блакмен; роки діяльності 1436—1448) — оксфордський медик і біограф, автор мемуарів «за контрактом» про Генріха VI (тобто, фактично, мемуарів на замовлення, які мали створити якнайпривабливіший, але водночас живий образ короля), де змішалися анекдот і панегірик.

218

Хмільний переброджений напій з деяким вмістом алкоголю, крім вина. Слово і поняття — біблійне, натяк на святенництво доктора Кастільйо; «хлібна вода».

219

Ернесто Понсіо (1885—1934) — знаменитий скрипаль танго. У 1924 р. скоїв убивство, за яке декілька років відсидів у в’язниці. Ісидро Пароді, за сюжетом, відбуває покарання у тій же в’язниці, в той же час; відповідно, Ернесто Понсіо міг би спілкуватися з Ісидро Пароді (наприклад, на тюремному подвір’ї).

220

«Доля не шиється без вузлів» — приказка.

221

Калабрія — гірська область на півдні Італії між узбережжями Тирренського й Іонічного морів.

222

Бартоломе Мітре (1821—1906) — аргентинський політик грецького походження, полководець, журналіст, губернатор провінції Буенос-Айрес, президент Аргентини (1862—1868). Прямий нащадок Яніса Дімітріу Мітропулоса — учасника експедиції Херонімо Луїса де Кабрери (1568). Шкільні друзі називали Бартоломе «хитромудрим» (як Одіссей — і тому що грек), це прізвисько супроводжувало його все життя, до особливостей характеру додалися певні паралелі: половину життя провів у воєнних походах, серед значних кампаній — облога Монтевідео і «троянський кінь» (військова хитрість, придумана і втілена Мітре), дружба з Джузеппе Гарібальді, а також феноменальний факт: під час облоги Буенос-Айреса в 1853 р. Мітре влучила в лоб куля. Але потрапила вона у вишитий срібними і золотими нитками знак на його головному уборі, вишивала цей знак жінка Мітре — Дельфіна. Ця вишивка врятувала Мітре життя. Тут — натяк на підступність хитромудрого Мітре та абсолютну його безжалісність («треба вгноїти землю кров’ю ворогів»).

223

Йдеться про третього короля Таволари, карликового королівства на острові Таволара, — Карла І з династії Бертолеоні, який в кінці 1927 або на початку 1928 р. несподівано помер у дорозі.

224

Беніто Пабло Хуарес Гарсіа (1806—1872) — найнизькоросліший (135 см) президент країни в історії людства, національний герой Мексики. «Везунчик»: сирота і пастух індіанського походження, він став адвокатом, тоді губернатором, міністром юстиції, прем’єр-міністром, а згодом і президентом (1867—1872). Останні роки його життя були суцільною смугою нещасть, помер від серцевого нападу після жорстокого придушення одного з антиурядових повстань.

225

З франц. — згода, союз, взаємне розуміння, домовленість.