Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Коли снігові пластівці більше не заважали, він випростався і, нарешті, заглянув Олесі в очі. Його погляд був важким, глибоким, сповненим бажання.

Олеся сама собі здавалася п'яною від їхнього поцілунку. Жар бажання нікуди не пішов, пульс бився у скронях, а дихання не поспішало вирівнюватися. Їй хотілося продовження — поцілунків, дотиків, щоб його руки більше не відпускали її, але десь у глибині свідомості спалахнуло нагадування про межі пристойності. Особливо тут, у будинку батьків Максима. Тремтячими руками вона поправила пасма, що вибилися, і віджартувалася:

— Схоже, я програла битву. І маленький Горобчик опинився в лапах у Сапсана.

Максим розсміявся, і цей сміх розрядив залишки наелектризованого повітря навколо них. У його очах читалася суміш ніжності та закоханості, але коли він знову подивився на Олесю, його обличчя стало серйознішим:

— І я тебе не відпущу, — твердо сказав він, міцно стискаючи її долоню. — По—моєму, це твоя позитивна відповідь на мою пропозицію?

У його тоні не було легкості жарту — він говорив так, ніби від її відповіді залежало щось важливе. Олеся відчула, як усередині все стиснулося від емоцій, що переповнювали. Вона забарилася лише на секунду, не через сумніви, а через те, що не знала, як висловити словами все, що кипіло в її душі.

Хотілося розсміятися і закричати на все горло: «Так!» — і щоб відлуння рознесло це зізнання по всьому зимовому лісу. Хотілося кинутися Максиму на шию, засипати поцілунками, забувши про сніг, холод і здоровий глузд. Але чортові пристойності, виховання і якийсь внутрішній страж стриманості утримували її на місці.

Вона видихнула, зробила крок до Максима, дивлячись прямо в його очі — глибокі, теплі, в яких відбивалася вона сама, як у дзеркалі.

— Я згодна зустрічатися з тобою. Упевнена, — нарешті сказала вона, голос трохи тремтів від хвилювання, але в кожному слові чулася щирість.

Максим усміхнувся, зробив крок ближче і, не стримуючись, обхопив її обличчя руками, притягнувши до себе. Їхні губи зустрілися в легкому дотику, сповненому обіцянкою і майбутніми історіями, які вони напишуть разом.

Їхні руки сплелися в міцний замок, і вони повільно пішли назад, залишаючи на іскристому снігу сліди — два паралельні відбитки, ніби символ того, що їхні шляхи тепер ідуть поруч. Але в якийсь момент ці лінії неминуче перетнуться, переплетуться, як і їхні життя, створюючи єдиний візерунок, у якому вже не розрізнити, де закінчується один і починається інший.

———

Сапсан (лат. Falco peregrinus) — хижий птах із сімейства соколиних.