Данило Борисович Яневський - Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти, Данило Борисович Яневський

ГС констатує: «зріст більшовизму в масах і в українському війську. Сил для боротьби з більшовизмом немає»; «основна причина — брак грошей»; «ми все ще не знаємо, чи воюємо, чи ні»; «у нас досі ніякого плану немає», «на фронті армія кидає позиції і іде додому».

19 грудня

Генеральний секретар судових справ М. Ткаченко заявив: «непризнанням Брестського договору ми викличемо обвинувачення в затяганні війни. Єдиний вихід з цього становища — проголошення України незалежною державою».

22 грудня

В Бресті відбувається перша неофіційна зустріч українських «дипломатів» з німецькими представниками.

24 грудня

В Бресті продовжуються неофіційні зустрічі української делегації та країн Почвірного союзу. «Центральне місце в обговореннях посіло питання про суверенітет УНР».

28 грудня

Делегація Ради народних комісарів на переговорах в Бресті під тиском Німеччини визнає «за делегацією УНР статус самостійного учасника конференції».

30 грудня

Голова австро-угорської делегації О. Чернін від імені держав Почвірного союзу проголошує визнання ними української делегації «самостійним і повноважним представництвом УНР».

Результати військової кампанії 1917 р.:

— «стратегічний план Антанти — добитися перемоги над німецькою коаліцією узгодженими ударами — не здійснився»;

— головна увага країн Почвірного союзу була зосереджена на Російсько-румунському та Італійському фронтах,

— стратегічний план Німеччини — розгромити супротивника або на Західному, або на Східному фронті не здійснився,

— «Російсько-румунський фронт перестав існувати»,

— «розгром італійської армії забезпечив Австро-Угорщину від вторгнення в її межі і з боку Італії»;

— «стан Центральних держав за 1917 р. значно погіршився»;

— країни Антанти «перейшли до накопичення сил та засобів боротьби, до виснаження сил противника своєю могутньою технікою та очікування підходу нових сил в особі американської армії».

1918 р. Хроніка

2 січня 1918 р

Засідання «Всеукраїнської ради військових депутатів, київської гарнізонної ради солдатських депутатів разом з полковими комітетами» пропонує УЦР «якомога швидше видати 4-й Універсал, в якому проголосити самостійність України і надалі вести переговори про укладання миру самостійно, окремо від Радянської Республіки».

В Бресті голова української делегації Всеволод Голубович пропонує австрійській делегації ультиматум: «Галичина та Буковина — в обмін на продовольство».

4—5 січня

Керівництво УПСР «обговорює справу з 4-м Універсалом і про державну незалежність».

5 січня

Керівник «делегації М. Грушевського» В. Голубович обіймає посаду голови Генерального секретаріату.

Всеросійські Установчі збори в Петрограді відкидають більшовицькі домагання влади та підписання сепаратного миру.

6 січня

В Бресті Австро-Угорщина погоджується на приєднання Холмщини до УНР «за гарантій польській меншині вільного національного та культурного розвитку» та на те, «що українці Східної Галичини та Буковини утворять автономну провінцію у межах Австрії», причому «угода про ці українські землі повинна бути оформлена у вигляді таємного договору».

7 січня

Делегації — учасниці переговорів від’їхали з Бресту для консультацій із своїми урядами.

8 січня

Оприлюднено «Відозву Генерального секретаріату до народу України про мирні переговори», в якій повідомлялося: «Українська делегація має наказ згідно з волею українського народу добиватися миру. …Зараз продовжуються наради, конференції в Брест-Литовському».

9 січня

На засіданні Малої ради генеральний секретар міжнародних справ О. Шульгін розголошує суть таємної угоди між УНР та Австро-Угорщиною щодо приєднання Холмщини до України.

«Промовляв і член української мирової делегації М. Любинський, який сказав, що «коли б цей акт проголошення незалежності УНР стався раніше, то це значно улегшило б роботу делегації та прискорило б заключення миру».

Тим самим М. Любинський публічно визнав: незалежність УНР не є самоціллю, вона проголошується не в інтересах народів, які жили на території т. зв. «українських етнографічних губерній», а є лише інструментом для підписання сепаратного миру з країнами Почвірного союзу!

11 січня

О першій годині ночі надзвичайне засідання Малої ради (формально до її складу увіходило 105 членів та 8 кандидатів. — Д. Я.) ухвалює IV Універсал, проекти якого підготували М. Грушевський, В. Винниченко та М. Шаповал.

Голосування: «за» — 39 (УПСР, УСДРП, УПСФ), «проти» — 4 (РСДРП, Бунд), «утрималось» — 6 (ПСР, ОЄСРП, Поалей-Ціон, ППС (революційна фракція).

15 січня

Учасникам IX сесії УЦР, на яку зібралося «коло 300 депутатів», зачитали ухвалений від її імені IV Універсал.

Висновки

Покоління українських істориків, читаючи, перечитуючи, цитуючи, узагальнюючи, співставляючи та аналізуючи наведені документи та свідчення, якимось дивом не помітили (або не мали бажання помітити) очевидне: суб’єкти політичного життя сучасної їм «України» мусили сформулювати своє ставлення до факту окупації у XVII ст. Речі Посполитої та виробити modus vivendi, прийнятний як для себе, так і для окупаційних режимів. На це пішло життя принаймні трьох поколінь русинів, поляків, євреїв, інших народів. Результат, принаймні щодо русинів, був, як нам видається, в цілому таким.

Ті з них, які опинилися під рукою Габсбургів, не мали на що особливо нарікати. Дунайська монархія дала їм якщо не все, то майже все: громадянські та політичні права, свободу відправлення культу та, й, власне, саму назву їх Церкви, національні інсигнії, громадські організації, університет, кредитні спілки, коротко — все, що було потрібно для продуктивного національного розвитку. Саме тому галицькі політичні сили в цілому зберігали лояльність до двоєдиної монархії навіть після її офіційного розпаду.

Ситуація на схід від Збруча була цілком відмінною. Держава Романових пішла шляхом уніфікації новоприєднаних територій та народів за російськими імперськими кальками.

В цих умовах погляди суб’єктів колишнього, польського, політичного життя на подальші перспективи свого існування розділилися.

Частина пішла шляхом відмови від національної ідентичності, шляхом цілковитої інтеграції до російських імперських структур, стала важливою невід’ємною частиною правлячої верстви нового господаря.

Інша, демонструючи лояльність назовні, обрала інший шлях. А саме — підтримки та розвитку