Данило Борисович Яневський - Грушевський, Скоропадський, Петлюра

На сторінках цієї книги, що адресована не тільки політикам, журналістам, політологам, а й тим читачам, які мають бажання дізнатися більше про історію своєї країни, автор намагається сформувати цілісне, несуперечливе уявлення про феномен національних протодержавних утворень на території сучасної України в 1917—1920 рр. Дослідник сформулював свої варіанти відповідей на питання: що таке «українські національно-визвольні змагання»?, що приховує термін «Українська революція»?, яку історію написав Михайло Грушевський?, якою бачив Україну засновник Української Держави Павло Скоропадський?, хто, як і коли насправді створив Директорію та хто стояв за спиною Симона Петлюри? Ви дізнаєтесь, що приховують сучасні міфотворці про буремні події 1917—1920 рр., сформуєте несуперечливе уявлення, що насправді відбувалося на тере­нах сучасної України у ті часи.

ISBN 978-966-03-8087-5 (Великий наук. проект)
ISBN 978-966-03-9223-6
© Д. Б. Яневський, 2010
© Д. Б. Яневський, виправлення, доповнення, 2020
© Д. Б. Яневський (правовласник малюнка С. Якутовича), 2020
© М. С. Мендор, художнє оформ­лення, 2020
© Видавництво Фоліо, марка серії, 2018

Данило Яневський

Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Від автора

За 10 років, які минули від випуску першого накладу книжкового серіалу в трьох окремих томах «Проект «Україна»: «Таємниця Михайла Грушевського»; «Спроба Павла Скоропадського»; «Крах Симона Петлюри», багато що змінилося на цьому ґерці.

Побачили світ нові публікації. Захищено нові, часами досить грубезні, дисертації. Проведено численні наукові конференції та музейні виставки. Фахівці дослідили, часами, день за днем, всі перипетії подій, які залізобетонними формулами відлиті у суспільній свідомості.

Формул цих дві.

Перша: «національно-визвольні змагання українського народу 1917—1920/1921 рр.».

Друга: «Українська революція 1917 р.».

За кожною з цих формул — стоси списаних сторінок: збірки документів, дисертації, монографії, мемуари, публікації на численних інтернет-сайтах.

В чому проблема?

Проблема в тому, що кожен з авторів бере до уваги лише ту концепцію, яка відповідає його уявленням про те, що могло бути.

Ще раз досліджують не те, що було в поточній реальності 1917—1920 рр., а те, що, на думку конкретного автора, було. Або могло бути. А те, що його, автора, припущенням не відповідає, просто ігнорується.

Для вашого, читачу, розуміння.

Наразі існує чотири найбільш поширених підходи.

Перший. Сформувався після 1920/1921 рр. тими українськими діячами, які опинилися на еміграції в європейських країнах, США та Канаді. Вони чітко діляться на два непримиренних табори: фан-клуб Симона Петлюри vs прибічники Павла Скоропадського.

Другий. Сформований після встановлення більшовицького режиму на території сучасної України. За ним всі національні рухи та їх лідери на території колишньої Російської імперії або тупо ігнорувалися, або кваліфікуються як «ворожі», «буржуазно-націоналістичні».

Третій. Сформувався після проголошення державної незалежності України. В його основі — численні спроби підтвердити, довести основ­ні ідеологеми прихильників С. Петлюри, ігноруючи оприлюднені документи протодержавницьких формацій: Української Народної Респуб­ліки 1917—1918 рр., Української Держави 1918 р., Української Народної Респуб­ліки 1919—1920 рр., а також Західно-Української Народної Респуб­ліки 1918—1923 рр.

Саме ці міти рясно заливають до вашого рідного мозку за будь-якої нагоди і впродовж кожного календарного року. Початок цих громадських «літургічних» святкувань та відзначень на державному рівні, які безупинно тривають від 16 січня («бій під Крутами») до 30 листопада (ІІІ Універсал УЦР).

Підхід четвертий. Він суто академічній. Десятки сучасних українських дослідників, працюючи над своїми кандидатськими та докторськими дисертаціями, залишаючись на ґрунті об’єктивності та неупередженості, сумлінно виконують свій професійний обов’язок. Пишуть правду.

Їх висновки, в кожному окремому випадку, радикально суперечать вищеозначеним формулам, але принципово ігноруються як «патріотичною» громадськістю, так і державними мужами.

Отже, третє за рахунком видання, яке ви тримаєте в руках, відмінне від двох попередніх.

По-перше — це єдиний текст, а не три окремих, як було раніше.

По-друге, воно стилістично відредаговане, «спрощене», рясно проілюстроване. Мапами, портретами згадуваних діячів, будинками, в яких вони працювали, жили, творили. Це таке собі «м’ясо», яке, сподіваюся, дозволить читачеві фізично відчути свою присутність в якості віртуального спостерігача подій, які вже сотню років детермінують наше з вами буденне, повсякденне життя. Розвиток суспільства. Існування держави.

По-третє, воно є усвідомленою вже спробою «намалювати» таку собі 3D картину — подій, людей, обставин, в яких вони функціонували, творили, марили, гинули. Але і виживали.

Для того аби одужати, людина (так само як і держава, між іншим) має визнати існування хвороби.

А для цього треба погодитися як з анамнезом (лат.: Anamnesis, грец.: ἀνάμνησις — «спогад», «спомин»; це — основний суб’єктивний метод дослідження хворого, що полягає в отриманні інформації про хворого та його недугу шляхом розпитування). Коректний анамнез — умова встановлення правильного діагнозу. А такий діагноз — запорука одужання і подальшого життя.

Сподіваюся, хоч би COVID-2019 вас в цьому переконав.

Contra spem spero.

Київ, 2020 р.

P. S. Термін «націонал-соціалізм» застосовується в інтерпретації Макса Вебера. Великий мислитель вживав його в значенні «соціалізм, притаманний даній країні». До німецького націонал-соціалізму 20—40-х рр. ХХ ст. це ніяк не стосується.

Таємниця Михайла Грушевського

Частина І

Вступні зауваги

Одна, але лише одна із системних проблем сучасних українських держави та суспільства — якісний, глибокий, всеосяжний розрив між

— міфологічними уявленнями про історичний шлях нашої країни і нашого народу, який продовжує отруювати суспільну та індивідуальну свідомість, детермінує розпад і державних інституцій, і політикуму, і су­спільства

та

— реальним змістом історичного, культурного, інтелектуального спадку, набутого нашим народом упродовж останньої тисячі років.

Проілюструвати цей стійкій, існуючий на рівні масової та індивідуальної свідомості розрив можна одним простим прикладом. Припустімо, що людина, яка читає ці рядки, — християнин або християнка. Припустімо, що вона навіть відвідує богослужіння, дотримується церковних приписів у повсякденному житті тощо. Але при цьому не має поняття про існування Святого Письма, зміст Старого та Нового Заповітів, не знає суті Христового вчення, місії апостолів, вчення Отців Церкви, не розуміє різниці між католицькою і православною церквами, не знає, хто такі Апостол Петро, Мартин Лютер, Іван-Павло ІІ, Любомир Гузар...

Але саме такі наші сучасні побутові уявлення про власну країну, про народи, які її населяють, про їх походження, історичну долю, внески у цивілізаційний розвиток тощо.

На загал вони, ці уявлення, більш-менш зводяться до наступної схеми: «українці» походять від трипільців, їх хрестив Володимир Святий, який створив першу українську державу — Київську Русь, що її згодом погромили монголи.

Ця держава розпалася на дрібні уламки, окуповані поляками, але їх поборов натхненник та організатор національно-визвольної війни українського народу Богдан Хмельницький.

Попри всі його наміри прокляті московські царі та польські пани окупували Україну і накинули на її український народ московське, православне ярмо, польське, католицьке ярмо, а на додаток ще й австро-угорське.

Народ страждав століттями, але після повалення самодержавства в 1917 р. на хвилі переможних національно-визвольних змагань відновив свою державу, про яку мріяв століттями.

Але московські більшовики окупували Україну, накинули їй тепер уже своє ярмо і ссали кров українського народу аж до 1991 р., коли український народ, нарешті, проголосив незалежність.

Після цього проголошення, яке ознаменувало собою нову віху в історії українського народу, розпочалися процеси реального зміцнення суверенітету, демократизація суспільного життя, перехід до ринкової економіки і т. д. і т. п. Кожен охочий, а число їх, сказати правду, меншає день у день, може за бажання прочитати про це в будь-якому популярному і не дуже виданні. Написано багато...

Дописалися до того, що занепокоїли чи не найтитулованішого вітчизняного історика. Герой України, академік і віце-президент НАН України, Голова Верховної Ради В. Литвин у липні 2009 р. висловив це занепокоєння в таких словах: «Те, що нам потрібно пізнавати наше минуле, розчищати замулені джерела історичної правди, не підлягає сумніву. Але не за рахунок вип’ячування подій, дат і людей, які