Солен Ніра - В обмін на кохання, Солен Ніра

— Ти певна? — запитав він, заводячи двигун. Його рука на кермі виглядала рішуче. Він більше не питав дозволу — просто чекав на знак.

— Так, — видихнула я. — Поїхали. Але тільки не на Мальдіви.

— Чому?

— Там Софі точно нас знайде.

Ми засміялися. Напруга тріснула, як повітряна кулька, і розлетілась по салону авто.

— У мене є одна ідея, — сказав він. — Маленький будинок, високо в горах. Без гостей. Без камер. Без брехні.

— Звучить романтично. А як щодо сукні?

— У тебе є сукня.

— Це була не моя. Це була сукня нареченої Селести.

— А тепер вона твоя. Бо ти — моя.

Я ковтнула повітря. Слова не були гучними чи пафосними, але в його голосі була така впевненість, така мужність, що я мало не розплакалась.

— Гаразд, генерал. Вези мене в гори. Але попереджаю: я не вмію ходити на підборах по камінню.

— То й добре. Будеш іти босоніж, як богиня.

Ми їхали геть, залишаючи за собою зламані трони, розлиті келихи і одну дуже сердиту Софі, яка, швидше за все, вже писала допис у соцмережі про змову року.

Але нас це більше не стосувалося.

Ми не знали, що буде завтра. Але сьогодні ми обирали одне одного.