Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

дає змогу зрозуміти, що йдеться про приречену автівку). Ці елементи є лише каталізаторами реакції: вони не беруть участі в процесі й ніяк не впливають на фінальну рівновагу.

Третій хід

І

Амадіс спостерігав за діями Карло й Марена. Пробоїна, пророблена в готелі, ще не досягла потрібної висоти. Наразі вона закінчувалася на рівні першого поверху, а далі мала б повністю розрізати будівлю навпіл. Перед тим як продовжити, технічні виконавці розчищали завали. Підперши стіну біля сходів другого поверху, стояв Дюдю. Заклавши руки в кишені, він почухав голову й розмірковував над Анниними словами, вигадуючи, як би обійтися без його послуг. Він вирішив піднятися нагору й поглянути на роботу обох інженерів. Якщо креслення завершено або близько до того, це могла бути слушна мить, аби їх спровадити.

Дюдю пройшовся поглядом по численних мірах уже споруджених шляхів. Піднята на палях, залізниця здавалася іграшковою. Гладенько вирівняний пісок під шпалами чекав на баласт. Накриті брезентом, розібрані вагони й паротяг спочивали на будмайданчику біля стосів рейок і шпал.

Карло зупинився. У нього боліла спина. Він повільно розігнувся і склав долоні на руків’ї своєї лопати, потім зап’ястям витер лоба. Просякнуте потом волосся лисніло, а пил обліпив його вологе тіло. Штани спустилися до стегон, мляво звисаючи великими мішками біля колін. Карло дивився на землю, повільно повертаючи голову то праворуч, то ліворуч. Марен продовжував розчищати завали, і уламки скла брязкали об залізо його лопати. Різким рухом поясниці він відкидав їх на купу сміття позад себе.

— Повертайтеся до роботи, — наказав Карло Амадіс.

— Я втомився, — відказав Карло.

— Вам платять не за те, щоб ви клеїли дурня.

— Я не клею дурня, пане. Я переводжу подих.

— Якщо у вас не вистачає духу, щоб виконати роботу, не треба було за неї братися.

— Я на неї не напрошувався, пане. Я був вимушений її виконувати.

— Ніхто вас не змушував, — заперечив Амадіс. — Ви самі підписали контракт.

— Я втомився, — повторив Карло.

— Я вам наказую повертатися до роботи.

Марен теж припинив працювати.

— Ми не можемо працювати безперервно, наче худоба, — зазначив він.

— Можете, — заперечив Амадіс. — А для того, щоб цього незаперечного правила дотримувалися, існують начальники бриґади.

— Що ще за правило? — запитав Марен.

— Незаперечне.

— Ви з нас по три шкури спускаєте, — сказав Марен.

— Прошу лишатися ввічливим, — зробив зауваження Амадіс.

— Цього разу навіть цей мерзотник Арлан дав нам спокій. Дайте і ви, — закликав Марен.

— Я збираюся нагадати Арланові про дисципліну, — сказав Амадіс.

— Свою роботу ми виконуємо, — зазначив Марен. — А як ми її виконуємо, то наша справа.

— Повторюю востаннє, — пригрозив Амадіс. — Я вам наказую повернутися до роботи.

Карло відпустив руків’я лопати, яку він притримував передпліччями, і поплював на свої сухі руки. Марен кинув лопату.

— Зараз ми вам начистимо пику, — сказав він.

— Не робіть цього, Марене... — пробелькотів Карло.

— Якщо ви до мене торкнетеся, — попередив Амадіс, — я дам здачі.

Марен зробив два кроки в його напрямку, поглянув на нього й присунувся впритул.

— Зараз я начищу вам пику, — сказав він. — Дарма ви до нас причепилися. Бачте, парфумами від вас відгонить. Відразу знати, що педик і зануда.

— Облиште його, Марене, — закликав Карло. — Це ж начальник.

— В пустелі не буває начальників.

— Тут уже не пустеля, — іронічно зауважив Амадіс. — Ви коли-небудь бачили в пустелі залізницю?

Марен замислився.

— Ходімо працювати, Марене, — запропонував Карло.

— Він збиває мене з пантелику своїми фразочками, — сказав Марен. — Станеш його слухати — відразу задурить голову. Сам знаю, що не слід бити йому пику, але думаю, що все одно це зроблю. Інакше він задурить мені голову.

— Урешті-решт, — наважився Карло, — якщо ти наважишся, я можу тобі допомогти.

Амадіс напружився.

— Я вам забороняю мене чіпати, — довів до відома він.

— Якщо ми дамо вам балакати, — сказав Карло, — ви нас точно пошиєте в дурні. Зрозуміло?

— Ви недоумки й скотиняки, — сказав Дюдю. — Беріться за лопати, інакше вам не заплатять.

— Нам це до одного місця, — відгукнувся Марен. — У вас там нагорі купа бабла, а нам ще жодного разу не заплатили. Ми самі візьмемо, що наше.

— Ви ще й крадії, — обурився Амадіс.

Кулак Карло накреслив коротку, жорстку й стрімку траєкторію, і щока в Амадіса хруснула. З його грудей вирвався стогін.

— Заберіть свої слова назад, — скомандував Марен. — Заберіть, інакше ви труп.

— Крадії, — повторив Амадіс. — Не робітники ви, а крадії!

Марен приготувався до нового удару.

— Облиш, — сказав Карло. — Не вдвох же на одного. Давай тепер я.

— Ти надто збуджений, — відказав Марен. — Ти його порішиш.

— Саме так, — підтвердив Карло.

— Я теж злий, — сказав Марен, — але якщо ми його вб’ємо, то він буде у виграші.

— Якби він злякався, було б набагато простіше, — сказав Карло.

— Крадії, — усе повторював Амадіс.

У Карло опустилися руки.

— Ви брудний педик, — сказав він. — Кажіть, що хочете. Що нам зробиться від патякання якогось там педика? У вас уже душа в п’яти втекла.

— Нічого подібного, — заперечив Амадіс.

— Чекайте, я скажу своїй дружині вами зайнятися, — пригрозив Марен.

— Досить, — сказав Амадіс. — Нумо повертайтеся до роботи.

— Який ви мерзотник! — вигукнув Карло.

— Крадії й недоумки, — сказав Амадіс.

Маренова нога копнула його в пах. В Амадіса вирвався приглушений крик, і, зігнувшись навпіл, він упав на землю. Мармиза в нього була геть біла, і дихав він, наче пес після пробіжки.

— Це ти дарма, — сказав Карло. — Я вже геть заспокоївся.

— Ох, та нічого страшного, — завірив Марен. — Я несильно вдарив. Він зможе ходити хвилин за п’ять. Сам напросився.

— Так і є, — погодився Карло. — Маєш рацію.

Вони підібрали свої інструменти.

— Нас звільнять, — сказав Карло.

— Ну і нехай, — відгукнувся його товариш. — Хоч відпочинемо. Малі кажуть, що тут в пустелі повно равликів.

— Є таке, — погодився Карло.