Rada Lia - Мій ніжний звір, Rada Lia

Розділ 30

Артем Богданович весь ранок провів у ліжку. Це було досить незвично для такої активної та діяльної людини. Нічна зустріч з привидом дуже вплинула на чоловіка. Він натягнув ковдру аж під шию, все ще не в змозі зігрітися, хоча Галина давно вже закрила вікно й прибрала сніг з підвіконня та підлоги. Артем Богданович мовчки дивився на стіну й думав: “То от значить як все виходить. Я вважав, що роблю все правильно, що суворістю виховую в ньому відповідальність, натомість я просто руйнував йому життя”. Перед очима чоловіка досі стояло обличчя сина — худе, заросле, з темними синцями під впалими очима. А потім гачок, мотузка, стілець і мило. “Я думав, що я хороша людина, — здригнувся чоловік, — а на ділі ледь не довів сина до самогубства”.

Він витягнув руки з під ковдри й поглянув на них — вони були у зморшках, висохлі, ніби хтось забрав з них всю вологу і життя. 

— Мабуть, недовго мені залишилось до нашої зустрічі з тобою, Маріє, — прошепотів він тихо.

Його руки затремтіли. Чоловік перевів погляд на телефон. Пора. Через кілька хвилин має прийти Павло для обговорення бюджету по проєкту. Важко дихаючи, Артем Богданович встав з ліжка, й натягнувши на себе халат, та пригладивши сиве волосся, попрямував до східців.

Коли чоловік спустився до низу, на дивані у вітальні вже сидів Павло й широко посміхався. “Як нещиро, — відмітив про себе Артем Богданович. — Наче вишкір койота”, — й сам здивувався своїм думкам. Раніше поведінка та міміка Павла йому подобалися. 

— Ось, — Павло протягнув йому теку, — тут розрахований бюджет по Опришку. Вийшло трохи більш як два мільйони доларів.

— Я подивлюся. 

Чоловік прискіпливо оглянув обличчя свого гостя, намагаючись зрозуміти як за цією привітністю може ховатися жорстокий гульвіса, якого він бачив вночі.

Тим часом у Павла задзвонив телефон. Він поглянув на екран смартфона і його погляд змінився. В ньому з'явилася нетерплячість і збудження, ніби від очікування важливої новини.

— Я вийду на хвилину?

— Так, звичайно. — Артем Богданич кивнув. — Ти можеш поговорити у мене в кабінеті. Я поки тут посиджу, продивлюся бюджет.

 

— Ну що? — Павло притиснув слухавку до вуха й закрив за собою двері до кабінету. — Ти зробила свою справу?

— Не вийшло, — зітхнула Соня. — Він розлив пиво, в яке я підлила рідину. Пробач.

— Що значить “пробач”? Дурна корова, ти хоч розумієш, скільки та пляшечка коштувала?! 

Його обличчя розчервонілося від гніву. У відповідь дівчина мовчала. 

— Ти знаєш як довго я до цього йшов? Скільки зусиль я витратив, щоб дістати документи Ярослава з описами, як мають робитися ті фото з супутника? 

Він тяжко видихнув й перевів дихання. Далі вже більш спокійно промовив:

— Добре. У кожного хорошого стратега має бути план Б. Старий все одно скоро віддасть мені компанію так чи інакше. Продовжуй зваблювати Ярослава. Поки не знаю навіщо, але десь воно нам знадобиться.

Він поклав слухавку й знову видихнув.

— Ідіотка, — буркнув собі під ніс й попрямував до дверей. Коли він їх відкрив, то від несподіванки застиг.

За дверима стояв блідий власник будинку. Його руки трусилися так, що палиця ходила ходуном. 

— Значить, Ярослав не збрехав мені й ти справді вкрав його ідеї, — проревів чоловік. 

Він пропалював поглядом Павла. Його рот скривився від ненависті. 

— А ну геть з мого будинку, негайно!

— Артеме Богдановичу…

— Я сказав геть! — чоловік почав розмахувати палицею. Його очі налилися кров'ю. 

— А що ви мені зробите? — раптом нахабно промовив Павло. — Подивіться! Ви старий і немічний. Ви б обережно себе поводили, бо знаєте, в житті всяке буває. Можна посковзнутися чи перечепитися й шию собі зламати. 

— Ти мені погрожуєш?! — Артем Богданович не вірив власним вухам. 

На його крики з кухні прибігла Галина. Побачивши її, Павло замовк. Промугикавши щось собі під носа, він швидко пройшов повз них та попрямував на вихід.

— І на те, що старий і так віддасть тобі компанію так чи інакше, більше не розраховуй! — викрикнув йому вслід чоловік й схопився за серце. 

Коли двері за Павлом зачинилися, Артем Богданович пройшов до крісла в кабінеті й важко завалився у нього. Його чоло покрилося потом. 

— Галю, накрапай мені ліків, — прохрипів він.

Перелякана жінка вибігла з кімнати, а чоловік продовжував триматися за серце. Він тихо промовив:

— Я в усьому помилявся, Маріє. Я ледь не зробив величезну помилку й не віддав компанію аферисту. А найстрашніше — я не повірив власному синові.

Погляд дівчини з фотографії, що стояла на каміні, цього разу не був жорстким. Марія більше не дірявила його очима. Скоріше навпаки — співчувала.

Він заплющив очі. Дихати стало важко. За кілька секунд свідомість покинула його. 

Галина зайшла до кімнати й побачила непритомного господаря. Склянка з краплями вислизнула їй з рук й розбилася об підлогу. Жінка підбігла до нього й почала мацати пульс. А за кілька хвилин Артема Богдановича забрали лікарі “швидкої”.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍