Олена Домова - Чужа секретарка, Олена Домова

Серце Катерини зайшлося нервовим стукотом, й до обличчя хлинула кров, хоч вона бачила дівчину за спиною в чоловіка, а зовсім не друга-бабія, і чудово розуміла, що навіть якби він там був, це нічого не змінило б.

Тільки зараз білявка зрозуміла, що нічого не знає про друга пана Зегера, тільки його ім'я, яке пролунало під час їхньої першої зустрічі колись у барі. В будь-якому разі вона не звикла бути невдячною.

- Дякую, пане Степане, - рука протягнулася до зап'ястя, яке наче досі відчувало стискання.

- Не мені дякуйте. Я спиною сидів, але Кіра звернула увагу на те, що хлопець поводиться грубо, - Стефко розвернувся та ласкаво взяв за руку гарненьку шатенку, підводячи її ближче.

- Не применшуй, - зніяковіла дівчина. - Я б ні за що не пішла за ними. Але ти підхопився, щойно той хлопець вийшов.

- Просто ніколи не бачив пані Левицьку такою емоційною, - парочка нарешті припинила шарітися одне перед одним та розвернулися до Каті. 

- Вибачте, - дівчина зніяковіла, бо наче без дозволу опинилася в їхньому маленькому світі. - Дякую вам обом.

- Нема за що, - кивнув Степан.

- Хто це? - спитала Кіра. - З вами все буде гаразд? Може провести вас додому?

Білявка похитала головою, відмовляючись, але відповіла:

- Випадковий знайомий, який чомусь вирішив, що я повинна стати його дівчиною, - Катя зітхнула. - Гадаю, що він пішов. Тому не варто переривати ваше побачення через мене, - парочка завмерла, наче спіймана на гарячому, а білявка усміхнулася. - Ще раз дякую вам обом за допомогу. До побачення.

З легким серцем вона рушила додому. Які ці двоє, все ж таки, чарівна пара.

Та не встигла Катя пройти й кілька десятків метрів, як в сумочці ожив її телефон. З відчуттям шаленої напруги вона дістала гаджет.

Ніколи б не подумала, що надпис "Артем Сергієнко" може принести таке полегшення.

- Алло, - Катерина піднесла слухавку до вуха.

- Де тебе лазить? Чому я не можу до тебе додзвонитися?

- Вибач, я не чула, - здивувалася білявка, тому що не чула дзвінка раніше.

- Спиш чи шо? В будь-якому разі, я прийшов тебе розрадити, тому відчиняй уже.

- Я не вдома.

- А де? Я ж казав, що зустрінемось в суботу.

- В мене була зустріч. Вже йду додому.

- З ним? - насторожився Тьомчик.

- Ні, - коротко відповіла Катя. Чомусь розповідати подробиці про Марка не хотілося. Не варто змушувати друга хвилюватися ще більше.