Ллойд К. Дуґлас - Прекрасна одержимість

class="book">Позбувшись тривалої тривоги, Джек Досон позбувся блідости на обличчі. Хода його була пружною; плечі вирівнялися. Щодо Меріон, то вона сяяла.

З цієї нагоди вони влаштували пікнік, і їли свій обід на березі озера – Джек молодший зостався під опікою місіс Плімптон, яка, побувши трохи з ним наодинці, вирішила, що йому стане у великій пригоді старомодне колисання і кілька євангельських пісень.

– Ні! тільки не про це! – оголосила Меріон, виклавши вміст свого кошика. – Ви два старі ескулапи маєте безліч можливостей балакати про хворі тельбухи цілісінький тиждень. І мене нудить, коли доводиться їсти страви з операційного столу.

Очевидно, що вони не знали нічого про багатство Боббі, перш ніж він зацікавився ними. І, безсумнівно, знали тепер. Але ставлення Досонів до нього не змінилося. У ньому не було й сліду боязні чи улесливости. Яка шляхетність! Він хотів би мати точнісінько таку сестру, як Меріон Досон.

Приятелі сіли на пізній післяобідній поїзд до міста, розлучившись на станції.

Прощавай, Боббі, – сказав Досон. – Дуже дякую, що прийшов. Бувай здоровий. Радий, що справи в тебе повернули на краще. Ти подарував мені нову надію!

– Це добре для нас обох, – відповів Боббі.

* * *

Того вечора він зробив те, на що зважився напередодні. Видається, що Рандольф зміг отримати всю бажану інформацію з однієї важливої сторінки в галилейській розповіді про чоловіка, який, очевидно, знав принципи, обов’язкові для розширення особистости. Боббі вважав, що цілком здатний повторити дослідження, яке здійснив Рандольф.

У нього ніколи не було примірника Біблії. Учора він придбав Новий Завіт. Продавець запропонував йому досить широкий асортимент. Боббі вибрав примірник, що більше нагадував звичайну світську книгу, ніж чорні Біблії в м’якій шкіряній оправі. Його вибір ґрунтувався на бажанні поставитися до неї так, як до будь-якої иншої книги.

Він довго гортав сторінки вперед і назад, поки не натрапив на ту особливу тезу, яку скульптор вважав настільки важливою для пошуків динамічної особистости. Він прочитав її з таким зосередженням, наче вивчав мапу незнайомої країни, якою мав подорожувати.

Характерна красномовність стилю заінтригувала його, пробудивши в ньому цікавість. Він читав далі й далі, поки минала ніч, не відчуваючи втоми. Невелика книга вразила його. Якщо раніше він і згадував про неї, то вважав цей давній документ мішаниною заколисливих загальників, яка плаває у водах юдейських забобонів, і яку простодушні люди приймають як панацею від усіх своїх дріб’язкових клопотів, дурман, що заглушує бажання, які вони могли би сповнити.

Невдовзі йому стало очевидно, що це одна з найбільш захопливих книг, яку він будь-коли читав. І вона не тільки позбавлена нудьги, яку він приписував їй; але й повсякчас натякає на нові тайни – тайни, сповнені величезної енергії, яку здатна черпати будь-яка людина з досить здоровим глуздом, щоб прийняти той факт, як будь-яку иншу наукову гіпотезу, і надати йому таку ж вагомість, таку ж здатність бути доведеним практично, як це відбувається в хімічній чи фізичній лабораторії.

Було дивовижно відчувати, що він тримає в руках справжній підручник з розширення і розвитку людської особистости. Дивовижно, що люди тільки й думали про те, як покласти її на ноти і виспівувати, видовживши обличчя, побожним речитативом! Яка чудасія! І який жаль! То не було лібрето для великої опери чи епічний матеріял для створення сентиментальних пісень! То була глибока, наукова праця! Сам акт співу був доказом незнання того, про що йде мова!

* * *

Одне з найважливіших відкриттів Мерріка того вечора полягало в тому, що на відміну від звичайної наукової дисертації, яка була би доступна тільки для вишколеного розуму, у книзі вистачало простих порад, які вкрай корисні для найменш витончених умів. То не був трактат, призначений для високих інтелектуалів. Однак легко було помітити, що потенційна авдиторія книги виразно поділена на групи. З щонайповнішою об’єктивністю галилеянин встановив три типи загальних здібностей, що відносяться одна до одної як 5:2:1. Він цілковито щиро казав своїм учням, наче на інтенсивному семінарському занятті, що є певні таємниці, які він може і хоче розповісти їм, однак не має наміру обговорювати їх перед простим народом, тому що більшість людей не здатна зрозуміти їх.

Також його незвичайно зацікавило те, що в численних випадках галилеянин, прислужившись комусь, просив особливої милости нікому не розповідати про це.

– Перевіряв на практиці власні теорії, авжеж!

З його розповіді було ясно, що люди з різних причин цікавилися цією дивною, непоясненною силою. Хтось бачив незвичайну її могутність і красу в руках другого і вирішував сам здобути її, навіть втративши останню копійку. Ця тема була мальовниче зображена у притчі про чоловіка, який побачив перлину в руках иншого і продав усе своє майно, аби придбати її. І далі стверджувалося, що чоловік натрапив на цю неймовірну річ цілком випадково. Була історія про мандрівника, який, скоротивши дорогу через поле, натрапив на скриню зі скарбом. Книга не згадує, що було в тій скрині. Вона просто повідомляє, що мандрівник завершив подорож, повернувся додому, продав усе майно, повернувся і купив те поле.

Але ніщо не вразило Боббі сильніше, ніж повсякчасна порада сміливо ставитися до життя. Усе, що людина насправді хоче, вона зможе одержати, якщо досить довго стукатиме у двері, що заступають їй шлях. І якщо не одержить, то означає лише, що вона не хотіла цього досить сильно! І хай як очевидно марним видається це стукання, кожен, хто бажає чогось досить щиро, зможе відчинити будь-які двері!

– Треба спершу розбити пальці до крові, – роздумував Боббі, – перш ніж зможеш сказати, що спробував і не отримав нічого!

Притча, що супроводжувала таку пораду, розповідала про бідну вдову, позбавлену будь-якого впливу, яка вимагала справедливости від багача. Суддя