Катерина Федоровська - Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська

– Ох, Лагодо, страшне щось ти задумала, - бовкнув, не подумавши, Лукаш.

А вона й сама відчувала, що цей непослух може розізлити Повелителя. Брехати володарю темних сил, що його син мітив на його місце? Чи вигадати, що він хотів першим знищити Лагоду?

Різні думки роїлися у неї в голові. Сумнівалася, чи варто взагалі розпочинати все це. Можливо, дійсно, привести його на зустріч до Повелителя, а вони вже хай самі розбираються.

Але враз згадалися ті портрети жінок, що кружляли кімнатою, коли Микитась відшукував зображення Лагоди. Невинних жінок та темних відьом, котрих він убив.

До вечері Владислав прокинувся. Йому покращало, й він спустився у трапезну залу. Лагода тим часом непомітно дістала зі сховку снодійне зілля. Знову завітала на кухню, не звертаючи увагу на зацікавлені погляди служниць. Ширилися вже чутки княжим двором, що на тих невдачливих ловах трапилося.

– Не треба на мене витріщатися, – гаркнула вдавано злісно. Щоб не дивилися й не завадили здійснити задумане. – Робіть свою роботу!

Вона поласувала маринованими сливами, що вже готові для виносу стояли на столі. Спробувала декілька. Линула швидко снодійний засіб на них, сховала пляшечку в рукав.

Ну от і все. Тепер Владислав міцно спатиме усю ніч. Єдина можливість поговорити була перед вечерею. Лагода так сподівалася, що він один там сидить в трапезній залі. Але ж ні, там уже зібралося звичне товариство, яке палко обговорювало її особу.