Олександр Гребьонкін - Казки, Олександр Гребьонкін

А в цей час по засніжених вулицях міста самітно крокував містер С. Минаючи сонні будинки і занесені хуртовиною автомобілі, він дійшов до площі, де його самого почало заносити снігом. Фігуру в чорному пальто, заліплену порошею, бачили випадкові перехожі. Дивна людина стояла, коливаючись від напорів вітру, і дивилася в бурхливі небеса. Міцніше стиснувши тростину, він, долаючи опір вітру, закрутився як вовчок, злетів яструбом в бурхливе небо і пропав.

***

Біг залізного вовка все більше уповільнювався. Потужні лапи звіра вперто розпушували замети, часом застрягали в них. Заметіль посилювалася, пориви студеного вітру обпалювали щоки.

 Артур закутав брата в свій одяг, а сам ледве тримався, тремтячи від холоду. Через деякий час Іванка став трясти озноб. Від сильного болю він став плакати. Артур міцніше стиснув його в обіймах, намагаючись зігріти, і помітив, що Івась став поступово засипати. Перед цим він навіть намагався розстібати одяг, даючи зрозуміти, що йому жарко.

 - Потрібно щось придумати! Ваня замерзає! – крикнув Артур.

Вовк неухильно і важко рухався вперед серед розбурханого снігового бурану.

 Очі Артура заліпило снігом, він насилу бачив кульку, що летіла попереду. У якийсь момент хлопчикові стало здаватися, що вони загинуть в цій бурі. Він заридав, здригаючись всім тілом ... Це був крок до розпачу, але вже через пару хвилин Артур подолав в собі цю слабкість, набираючись мужності і сили духу.

І раптом шарик - провідник підстрибнув і дав вгору гострий і яскравий промінь. Артур помітив, як крізь заметіль пробивається в небесах якийсь птах. Птах знизилася, потім знову полетів вперед, як би закликаючи їх за собою. Щосили залізний вовк помчав слідом.

Насилу справляючись з несамовитою симфонією снігового вихору і блискавок, яструб став знижуватися. Вже на снігу, під високою ялиною, він обернувся в містера С. Стрімко виставивши руку вперед містер Спасіння зробив кілька кроків, потопаючи по коліно в снігу. У руці він тримав конус, усередині якого палало зелене полум'я. Різким рухом він кинув конус назустріч бурі. Той став шатром і тут же став заноситися снігом.

Спритним яструбом містер С. злетів вгору, а через десять хвилин залізний вовк і його супутники натрапили на заметений снігом намет.

Усередині було тепло і сухо.

Артур поклав нерухомого Івася. Він дбайливо укутав брата, обняв його і став зігрівати. Поруч ліг залізний вовк. Стомлені довгою і небезпечною дорогою, брати заснули під завивання хуртовини.

***

Артур прокинувся вранці, радіючи несподіваному теплу.

 Легко палахкотіло багаття, даючи рятівний жар. Теплий і рум'яний Ваня лежав, посміхаючись уві сні. Біля входу влаштувався головний охоронець - залізний вовк.

Стояла дзвінка тиша. Очевидно, що буря втрачала силу і поступово вщухала.

Поснідали тим, що залишилося від старих запасів. Воду довелося добувати зі снігу.

Коли допивали чай, залізний вовк став помітно нервувати.

«Треба поспішати. За нами погоня», - почув Артур в своїй голові слова залізного вовка.

Вони вийшли, чуючи хрускіт снігу під ногами, і шелест сніжинок,  які повільно злітали з гілок на землю. Перед ними стояв дивовижний краєвид - стіна ялин в сніжно-білих нарядах, білі пагорби заметів.

 Через півгодини з того часу, як вони покинули свій тимчасовий табір, з'явилася нова небезпека.

По сніжному полю бігла зграя вовків. Хижаки, злобно виблискуючи зіницями, наздоганяли їх.

Залізний вовк мчав слідом за кулькою, але незабаром від важкого вантажу став втомлюватися.

Івась ще сильніше притиснувся до Артура, загибель здавалася їм неминучою! У відкритому полі вовки їх порвуть на шматки, а їх залізний помічник один протистояти їм не зможе.

Тоді Артур згадав про гребінь, який дала йому стара. Розмахнувшись, він кинув його назустріч вовчим мордам.

 І диво сталося! На шляху вовків виросли непролазні лісові хащі! І погоня, захлинувшись, зникла!

Кількох хвилин було достатньо, щоб залізний вовк добіг до лісу, і втікачі сховалися в ньому.

Розділ 9. Повернення лицаря

Старезний дім з’явився серед дикого лісу, як символ порятунку і відпочинку. І для втомлених подорожніх знову відчинилися заповітні двері, на яких погойдувалася витрішкувата сова, яка тут же обернулася Горпиною Яківною.

- Ой намучилися бідолахи мої, ой втомився жданчик! Милості прошу до хати. Зараз відпочините, півники, а я миттю баньку організую, - заговорила бабуся.

І тут Івась здригнувся і розширив очі від подиву, тому що раптово заговорив кіт Василь:

- А грубку я особисто топив. Ідіть на лежанку, тут гаряче, добре!

І ставний кіт зробив жест.

А миша Маня в своєму білому фартусі розстелила хлібосолку і подала на стіл їжу і питво.

Як добре було відсипатися на гарячій печі, під заколисуючу пісеньку кота Василя!