Тетяна Калинова - Полонянка бандита , Тетяна Калинова

        Я    так   нервувала   перед    зустріччю    з    Охотським,    що    більше    ні    про   що   думати    не    могла.    І    хоч    в    Еміра    виходило    відволікати  мене    час    від    часу ,   та    не    на    довго.    Кінцівки    тремтять    лише    від    думки ,    що    знов     його    побачу.   Не   знаю    як    це    витримаю.    Добре    що    хоч    Емір    буде    поруч.   Я    намагалась    заспокоїтись    і    не    показувати   йому     свій     стан ,    та    здається     він    і    сам      прекрасно   все   розумів,     тому    що    весь    день    мене    обіймав.   Просто.   Без     причини .  Підходив ,   притягував   до    себе     і     обійнявши    гладив     по    спині.    А    ще    мабуть     разів    сто     повторив ,   що    все   буде     добре.   Та    я    бачила     що    він   теж     нервує.   Але    найгірше    було    попереду...   На    самій    вечірці.    Коли    я    зустрілась    поглядом    з    своїм   страхом,   здавалось   от-от    втрачу   свідомість .   Якби    не      Емір,    мабуть    так    би    й     сталось.    Ожили    картинки   з    того    жаху    який    відбувався    в    його    будинку.    Не    знаю   звідки    взялись    сили    і   сміливість    щоб    відповісти    Охотському    на    погрози.    Мабуть   просто    відчувала    підтримку    Еміра.   Я    дочекатись    не    могла     коли    закінчиться    цей    вечір    і    коли    коханий    сказав    що    можна    йти ,   мало    не     почала    плескати    в    долоні    наче   дитина.

     Біля    автомобіля    Емір    міцно    мене    обійняв    і    поцілував   настільки   голодно ,   наче    востаннє.    Коли    я    зрозуміла    його     слова    стало    дуже    страшно.    Страшно    за    себе ,   страшно    за    нього ...  Кинулась    йому    на    шию . 

       -  Еміре!  Я    тебе   кохаю  !  -  вперше    зізнаюсь    йому .    Він    притис   мене    до  себе   і   гучно     вдихнув    мій   запах .  Він   часто    так   робить.   Стало    так    тепло .   Знов    відчула    себе    в    безпеці.    Та    не    на    довго.  Автомобіль   чомусь    зупиняється ,   та   я   спершу    навіть    не    зрозуміла    навіщо...

  - Повториш  мені  це  при  наступній   зустрічі,  ашким. -  цілує    мене   коханий    і   швидко   виходить  з   автомобіля.

  - Ні,   Еміре   не   йди !  - кричу.   Та    він   захлопнув    дверцята     і   авто   швидко   рушило  з   місця.   Мене    сковав    страх.   Що    він    робить?   Навіщо?   Навіщо    залишив    мене?   А    якщо    він    постраждає?      З    очей     потекли    сльози.   Згадую    його   слова:  "Все   буде    добре.   Не    бійся .   Ти    в    безпеці".      А    ти?    Ти    в    безпеці?   Що    я    буду    робити ,   якщо    з    ним    щось    станеться???   Я    ж    не    зможу   без     нього.  

      - Не    хвилюйтесь    Ліє. - звертається    до    мене    водій   і    за    сумісництвом    мій    охоронець - Руслан.  -  Емір    все    продумав    до    дрібниць.   Там    поруч    майже    всі    наші    люди.    Вони    впораються. 

      - Тобто ,    він   знав    що    так    буде? -  чоловік    гмикає. 

      -  Я    вам    більше    скажу ,  він   саме    на    це    розраховував,  навіть    сподівався.  - тобто   це    лише    я   тут   наче   сліпе    кошеня ...  

      - А    куди    ти    мене     везеш?  -  запитую    помітивши    що    ми    їдемо    не    в    заміський    будинок    Еміра. 

      - В    безпечне    місце.    Ви    там    будете   жити ,   поки    вам   не    дозволять    повернутись.   І    я    вас     прошу ,   давайте    без    героїзму    і    спроб   втекти,    я    відповідаю    за    вас    головою .    І    це    не    перебільшення.   Якщо    з    вами    щось    станеться ,   Емір    бей    з    мене    шкуру    спустить.

      - А    якщо   він    постраждає? - схлипую. 

      - Це   можливо    звісно ,   але    навряд.   Ви   живете    разом ,   в    вас...  типу   відносини ,   та    ви    зовсім    не    знаєте    цього    демона.   Думаєте    він    з    усіма    такий    лагідний   як    з    вами?  - гмикає. -  Та    чорта    з    два!!!   Його   ще   п'ять    років    тому    боялись    і    рахувались    з    ним ,   через    його    розум,   тактику   і   жорстокість.   Емір    спершу    сто    разів    продумає   все   перед    тим    як   щось  зробити .   І   вороги    його    боялись    і    намагались    не   нариватись .   Тому    й    Охотський    гнида   зрозумівши   що   це  серйозний   для   нього    конкурент ,   влаштував    пастку ,   коли    ми    цього   не      чекали    і    хотів    одним     махом    стерти    з     лиця     землі    всю    нашу    банду.   Та    наш    демон    живучий .   Воскрес    із    попелу    щоб    помститись    за    все. 

      - Але    Емір    казав ,   що    ніколи    нікого    не     вбивав... - перебиваю    його. 

      -  Фізично - ні .   Але    це    й    непотрібно.   Він    нищив    своїх   ворогів   іншим    способом.   Нищив    морально    знаходячи    їх    слабкі    місця .    - знов    гмикає. - Вибачте ,    та    я    вже    й    так    багато    вам    сказав.     До    чого    я    це    все    веду...   Емір   бей   дуже    розумний ,   хитрий    і    фартовий    чортяка.   І    якби    він    не   був    впевнений    в    тому    що    все    мине    добре ,    він    би    не    ризикував    хлопцями    і    тим    більше     вами ,   Ліє.   Так    що    заспокойтесь.     І    ми    вже     приїхали.  - я   тільки    ввійшла    в   смак...  Так    цікаво    слухати    про    коханого.   Я   ж   його   взагалі    не    знаю  .    Навіть    засмутилась   що    ми     вже   приїхали.   І     скажу    чесно ,   слова    Руслана     мене    трохи    заспокоїли.   

     Виходжу    з    авто    і     оглядаюсь .   Та    темрява   така ,   хоч    око    виколи ...  

    - Зачекайте   мене    тут. -  сказав    Руслан    і   кудись    пішов.   За   хвилину    територію    освітив    ліхтар    який    спалахнув    на    ґанку.   Тепер    можу  хоч   трішки   оцінити   своє   тимчасове    прибіжище.   Невеличкий   будинок   з   гарним    охайним    подвір'ям   і   альтанкою.   Під    вікном    ростуть    троянди .   Миленько.   Руслан    покликав    мене    і    ми    зайшли    в    будинок.   Не   знаю    чому    він    з   вулиці   здався    мені    невеличким...   Просторий ,   з    високою    стелею    і    гарним    свіжим    ремонтом.   Таке   враження ,   наче    це    все    робилось    спеціально    для    мене    і     під    контролем    Еміра ,   тому    що    всюди    відчувався    його    стиль.    Зайшла    на    кухню     і    відчинила    холодильник,   чомусь    впевнена    що    він    набитий    продуктами.    Не    помилилась.   До    того    ж ,   там    навіть    були    приготовлені    мої     улюблені    страви.   Стало    дуже    приємно    і    тепло .   Він    думав    про    мене,   про     мій    комфорт.   На    столі    лежить    записка.    Швидко    відкриваю    і    читаю: