Тетяна Калинова - Полонянка бандита , Тетяна Калинова

    - Нормально.   Вже    взяла    себе    в     руки .   Здається.   Я    боюсь    його   Еміре.    Він    справжній    диявол . 

     - Знаю    маленька.   Та   не    варто.    Скоро    йому    буде    кінець    і    ми    видихнемо    спокійно.   Я    тобі    обіцяю. 

     - Ніколи    не    обіцяй    того ,   що    не    зможеш    виконати ,   хлопчику.  - чую    за    спиною     голос   виродка    і    розвертаюсь    до    нього   обличчям ,  якось   механічно   ховаючи    Лію    за    спину.  - Привіт... Доню - випльовує скривившись    наче    від    відрази.  -   А   я   тут   голову    ламаю ,   де   ти    поділась?  Вже   подумав    що    ти    здохла    десь    в    лісі    або    тебе    зжерли    тварини.   Живуча...   Хоч   толку    з    тебе    ніякого.   В    тебе    було    таке    маленьке    завдання ,  на    радощах   від      втечі     повернути    собі    втрачену    пам'ять   і    віддати      мені     те ,    що    тобі    не    належить.    Та    ти    навіть    з    цим    не    впоралась.  Ти   ж    не    думала    що   я   б    дозволив    тобі    так    просто     втекти    з   мого    будинку ?  -  ніфіга    собі!    Виявляється    Лії    дозволили    втекти    з   того    підвалу.    Ну    тепер    пазл   склався.  Охотський    сподівався    що    вона    сама    приведе    його    до    тих   документів .   От    тільки    все    пішло    не    за    планом    бо    втрутився   я.   Охриніти  !   Тобто    якби    я     її    не    викрав ,   швидше    за    все    дівчинка     вже     була    б    мертвою.   - Натомість    ти    знюхалась    з   цим    хлопчиком ,   якому    жити    набридло.    Ну   нічого.   Скоро   все   ж  зустрінетесь    з    своїми   матусями .    Скучили    ж    мабуть     за    ними?  Гм?  

      - Та    пішов   ти!  - гаркнула   моя   дівчинка   навіть   не    давши    мені    слова    сказати   і     вийшовши   зі   свого   сховку   порівнялась    зі    мною.   -  Виродок!   Демон    клятий.   Це   ти    скоро    здохнеш.   В    пеклі    вже   навмисне   для   тебе  підготували    жерло   вулкана    з    киплячою    лавою . -   Віт    почав    реготати    закинувши   голову.  

     - А   ти    фантазерка.   Та   я    надаю    перевагу    більш    реальному    пеклу .    Ти    ж    пам'ятаєш    як    це?  - примружив   очі . -   Бачу    що    пам'ятаєш.  - його    покликала    до    себе    компанія    чоловіків    і    він    розвернувся    щоб    піти .   Та    на    кінець    кинув: -  Повеселіться    наостанок .   Скоро   зустрінемось...   доню.  А   ти ... - глянув   на   мене . -   Ще    дуууже    пошкодуєш   про   це .  - і    пішов.   Лія    ж    мало    не    втратила    свідомість.   Притягую    до    себе    і    міцно   обіймаю. 

      - Тихо    мишеня.   Все    добре.   Ти    молодець.   Моя    смілива    дівчинка.   

      Більше    Віт   до    нас    не    підходив ,    хоча    що    б    ми   не    робили ,   я    постійно    відчував     цей    зміїний   погляд .   Чекає    наволоч.   Лія    натомість     заспокоїлась    і   ми    навіть   з    нею   потанцювали  .    На    нас    було    багато    уваги  ,   все    ж    таки    я    кандидат    в    мери    столиці ,    який    для    багатьох    присутніх    незрозуміло     звідки    взявся.    Нас    фотографували ,   брали    інтерв'ю    і    розглядали    наче    експонати    в    музеї.    Ну    що    ж    місія     виконана ,   можна    вже    й    прощатись...   Почувши    це   Лія    мало    не    підстрибнула    від    радості.    Обійняв    її    і    ми    пішли    на    вихід ,   до    автомобіля    який    нас    вже    чекає.   Коли    підійшли ,   я   міцно   притис    до    себе    свою    дівчинку,   а    потім   пристрасно    і   глибоко   поцілував. 

      -  Господи!   Нарешті   все   скінчилось . -  видихає   Лія   щойно   ми  сідаємо  в   авто   і   рушаємо   з  місця.  Якби  ж  то... гмикаю   подумки.  Все   ще   навіть  не   починалось,  маленька.

  - Що   б  не   відбувалось ,   не  бійся.   Все   буде   добре.   Ти  в   безпеці   крихітко . -  вона  дивиться  на  мене  зляканими   очима .

  - Що   має  відбуватись ?   Не  лякай   мене . 

  -  Не  бійся.  Я   ж   обіцяв  що   не  дозволю   тебе   скривдити. -  вона  кидається   мені  на   шию . 

  -  Еміре!  Я   тебе   кохаю  !  -   шепоче   на   вухо.  Моє  серце   збожеволіло .    Притис   до  себе   і   вдихнув   її  аромат.   Не  хочу   відпускати .   Не    хочу ,   але   потрібно .  Автомобіль   вже   зупиняється   за  рогом ,  де  немає  ліхтарів. 

  - Повториш  мені  це  при  наступній   зустрічі,  ашким. -  цілую   і   швидко   виходжу  з   автомобіля.

  - Ні,   Еміре   не   йди !  - почув  її  крик    перш  ніж   захлопнути  дверцята  і   її   авто   швидко   рушило  з   місця.

   -  Скоро  побачимось   лялечко.  - шепочу   дивлячись   їм   в   слід .  -   Сподіваюсь.   - Швидко  сідаю   в   таке    ж   авто   до   Макса   з   Захаром.  -  Ну   що  ж   Охотський,  тепер   пограємось... - посміхаюсь   і   ми   рушаємо   з  місця...