Тетяна Калинова - Полонянка бандита , Тетяна Калинова

   "Aşkım ,   вибач   що    не   попередив    і   не    розповів    про    свої   плани,   просто    ти    в    мене   запальна    і   емоційна    дівчинка ,   я    не   хотів   щоб    ти   хвилювалась   і    робила    помилки.   Крихітко ,   тобі   доведеться   пожити    в   цьому    будинку    якийсь   час ,   поки    я    не   поквитаюсь    з    Охотським    за   все    що    він    нам    зробив.   Приїхати    поки    що    не   зможу ,   це    задля    твоєї    безпеки.    З    тобою    залишається    Рус ,   з    всіма    питаннями,   побажаннями   і   проблемами    звертайся    до    нього.   

 Будь    ласка    не    роби    дурниць    і    дочекайся    мене. 

Ти     моє    життя    Ліє .   Центр   мого    всесвіту    і    я    шалено    кохаю    тебе    маленька.  

До   зустрічі .   Сподіваюсь    що    до  швидкої. 

Назавжди    твій    Емір."

       На    очі   знов    навертаються    сльози.   Він    заховав    мене    щоб    захистити.   Взяв    весь    удар    на    себе.    І    що    означає   якийсь   час?    Скільки    я    маю    тут    сидіти?    Я    ж    помру    від    хвилювання    за    нього.   Особливо    зараз ,   коли    навіть    не    знаю    що    сталось.   Можливо    Емір    вже    постраждав.   Господи !!!  Вбережи   його    будь   ласка .  

       - Руслане ,   ти    можеш    дізнатись    чи    все    добре?   Зателефонувати    Еміру    чи    ще    комусь ... ?.

       - Ні.   Виключено.  - відразу    відповідає.  -  Вони    самі    зі    мною    зв'яжуться    коли    з'явиться    можливість.   А    ви    не    хвилюйтесь.   Йдіть   відпочивайте.  

      - Яке    відпочивайте?   Я    не    зрушу    з  цього    місця ,   поки    не    дізнаюсь    що    з    ним    все    добре.   І    не    дивись    на    мене    так ,   наче    я   тебе    дістала.   Повір ,   я    ще    навіть    не    починала.  - здоровань   посміхнувся   і    мовчки   вийшов    з    кухні.  -  Думаєш   що    я    жартую?   Даремно.   Я    й    спати    зможу    стоячи ,   якщо    знадобиться. - крикнула    йому    навздогін .   Та    насправді    мені    хочеться    плакати    від    хвилювання.   Тіло    починає    тремтіти    і    я    закривши    долонями   обличчя   сідаю    на    підлогу    і   плачу.   Нерви   здали.    Мені    всього    лише    потрібно    дізнатись ,   що    з    Еміром все    добре.  Буквально  через    кілька    хвилин    відчула    долоню  на    своєму    плечі.  

      - Ей,   ну   ви     чого ,   Ліє?   Перестаньте    плакати.    Я    не    можу    зараз    зателефонувати.   Зрозумійте.   Це    не    вредність    чи    впертість.   Просто    можливо    саме    зараз   там... щось    відбувається     а    мій    дзвінок    відволіче    Еміра    і...  Ну    ви    зрозуміли.   Ми    домовились    телефонувати    якщо    щось    піде    не    за    планом.   Тому ,    поки    тихо ,   значить    все    добре.  Якщо    я    зателефоную ,   він   почне    ще    за    вас    хвилюватись .  -  розжовує   мені    Руслан    наче    маленькій    нетямущій    дитині.   Він    має    рацію ,  та    від    того   не     легше.  - Розумієте? -  киваю    і    підіймаюсь    з     підлоги.   

      - Вип'єш    зі    мною?   В    холодильнику    є    пиво ,   вино   і    ще    якісь    пляшки.  - запитую    чоловіка.

       - Ні.   Дякую.    Мені    потрібна    твереза   голова .   А    от    вам    не    завадить.   Можливо    допоможе    розслабитись.   

      Так    я    й    зробила .   Руслан    відкоркував    вино    і    налив    мені    в    келих.   Я    випила    його    залпом    і    протягла    йому    знов    порожній    келих    за    добавкою.   Чоловік    підняв    одну    брову    але    мовчки    налив    ще    раз ,   а    потім    ще    раз.   Та    мабуть    через    нерви    воно    мене    не    вставляло.   Я    так    думала...   Ми    з    Русланом    мовчки    сиділи    на    кухні    чекаючи    хоч    якихось    новин.    Та    їх    все    не    було.    А   потім    видно    я    вирубилась  просто   за    столом ,  а  прокинулась    в    кімнаті    на   ліжку.   Мабуть    Емір    приїхав    і    переніс   мене.   Серце   колотиться     мов    навіжене.   Швидко    підриваюсь    і    кулею    вилітаю    з    кімнати.    

       В   будинку   порожньо .   Ні    Еміра ,   ні   Руслана.   Підходжу    до   вікна    і    бачу    свого    охоронця    який    розмовляє    по    телефону .   Здається    він     стривожений .   Тихенько    відчиняю     вікно    щоб    підслухати    його    розмову.    

      -   І   що    ви   збираєтесь   робити   далі?  - запитує   чоловік    і    слухає    відповідь    співрозмовника . -  Ясно.   Добре ,   я   їй   нічого    не     скажу.   То    він    в    лікарні    чи    вдома ?  -  Божечки !  Хто    в    лікарні?   Швидко    виходжу   на    вулицю .

       - Хто    в    лікарні?   Емір?  Що    з    ним?  - Руслан  здається    розгубився. 

       - Чорт !    Я    передзвоню.  - відключається   і   мовчки    дивиться    мені    в     очі    наче   вагається   розповідати    чи    ні.   А    я    не     стрималась    і    вдарила    велетня    в    груди. 

      - Чому    ти    мовчиш?   Я    все    чула.   Що    з    Еміром? 

     - Нормально    все .   Трішки    зачепило   кулею    плече.  

     - Я   не    вірю    тобі.  Я  хочу    до    нього.  - розвертаюсь    і    йду    до    автомобіля. 

     - Ти здуріла?  - ловить    мене    за    руки   і   розвертає   до    себе .   -  Припини   істерику   і    йди    в   будинок.

    - Іди    до    біса.  І   прибери   руку.   Я    не    заспокоюсь    поки   не    побачу    його.   Чи    хоча   б    почую. 

     - Ти   що   не   розумієш   що    це  заради   твоєї    безпеки?  - майже    кричить    дивлячись    в    очі. -   Послухай,   ти    або   візьмеш    себе    в    руки    і    заспокоїшся ,   або    я    замкну    тебе    в    кімнаті.