Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

8 (5)

Що робити тепер, Ліїн не знала. І впіймала себе на тому, що не вміє самостійно приймати рішення. Дуже хотілося з кимось порадитись. Або хоча б виговоритися. Хоча останнє — найнатуральніша дурість.

Кандидатів на те, щоби поговорити, було небагато. Лікар Лемар хоч і славний дядько, але допомогти нічим не зможе. Хіба що поспівчує та погладить по голові. Навіщо його вплутувати в ще більші неприємності, ніж ті, в яких він перебуває все своє життя? Лемар той ще невдаха.

Хлопці, яких Ліїн лікувала, навряд чи були настільки вдячні. Та й не було їх тут майже нікого. Хіба що з Мікалом поговорити, він хоч і тупуватий, але своїх не видає. Щоправда, є шанси, що фіфілька, як він називав Ліїн, так і не стала для нього своєю, незважаючи на те, що зрощувала переломи, коли його побили сільські хлопці за чиюсь наречену, виявлену з ним на сіновалі.

А якщо й стала… ну, чим він зможе допомогти? Хіба що наб'є Хашену його нахабну морду. Втім, бити цю морду він і без нацькування Ліїн хотів.

— Валад, — сказала дівчина, дивлячись на дерево. — З ним у будь-якому разі треба поговорити. То чому б не зараз? Влаштую для маскування сімейний скандал і…

Що «і» Ліїн розуміла невиразно, але до нареченого з його причудами пішла з усією рішучістю, на яку була здатна. А те, що гадки не має, де він живе, зрозуміла, тільки дійшовши до дому. Але ця проблема, на щастя, легко вирішувалася.

— Де Валад? — грізно спитала вона у здається знайомого здоров'яка, спійманого за рукав.

Другий, незнайомий здоровань глузливо посміхнувся Ліїн і зробив загадкову фізіономію, ніби знав щось таке, що Ліїн зовсім не сподобається. А перший почухав потилицю і сказав:

— То це… у свою кімнату, отже, пішов. Спати збирався.

— Де кімната? — запитала Ліїн.

Фізіономія у другого здорованя стала ще загадковішою. А перший тяжко зітхнув і почав частково пояснювати словами, частково жестами. Як не дивно, але Ліїн його навіть зрозуміла.

По будинку вона кралася, як по печері з драконом. Чомусь дуже не хотілося потрапити комусь на очі. Від чоловіка, який кудись поспішав у своїх справах, вона сховалася в незачинену кімнату і вийшла звідти, тільки коли його кроки затихли. Відрахувала сім дверей праворуч після другого повороту вліво і занесла руку, щоб постукати, як зовсім близько почула знайомий жіночий голос, який висловлював комусь претензії. Голос був з неприємними істеричними нотками, і Ліїн мимоволі зацікавилася. Аланда була, звичайно, таким собі магом, але при цьому самозакоханою красунею, впевненою, що якщо захоче, до її ніг впадуть усі чоловіки разом. І розмовляла вона зазвичай з такою собі лінивістю і зверхністю. Практично муркотіла. А тут повискує, як дрібний песик.

Ліїн озирнулася, підкралася до сусідніх дверей і притулилася до них вухом.

Співрозмовника Аланди чути не було, але вона сама там репетувала, намагаючись докричатися до чиєїсь совісті і довести, що володарю цієї совісті, що найкраща жінка в імперії.

— Хм, — задумливо сказала Ліїн, повернулася до дверей Валада і постукала.

Потім ще раз і ще.

Ніхто двері так і не відчинив.

Дівчина знизала плечима і посмикала ручку. І двері виявилися не замкненими.

— Дивно, — сказала Ліїн, пам'ятаючи, що таким безтурботним Валад ніколи не був. Хіба що його терміново кудись покликали, заморочивши голову.

Дівчина знизала плечима, відчинила двері й увійшла.

Аланду стало чути набагато краще. А коли Ліїн підійшла до шафи – і взагалі чудово.

— Хм, — повторилася Ліїн і притулилася вухом до дверей шафи.

Чи то за ним була дірка у стіні, чи то він насправді був замаскованими дверима між кімнатами, але підслуховувати біля нього можна було не напружуючись. І Ліїн одразу ж зрозуміла, що підійшла до цієї шафи недаремно, бо співрозмовником красуні був Валад. Він говорив небагатослівно і неохоче, явно намагаючись якось не надто негарно позбутися дурепи, але це її тільки підбурювало. І Аланду несло, по купинах, по колу та по образах. Як реальних, так і існуючих лише у її голові.

Так Ліїн дізналася, що насправді вона безталанна стерва, котра схопила за штани хорошого мужика, і тому не варта уваги. І що Аланда півдня танцювала, коли ця стерва зникла. І що танцювала Аланда не на самоті.

Потім істеричка розповіла Валаду, що тепер Ліїн поставлять на місце. А Валад похмуро вимагав заткнутися і не говорити про те, про що вона гадки не має.

Та й загалом, історія була простою і банальною. Вірні чоловіки, котрі трепетно чекають на зниклу наречену, мабуть, бувають тільки в сентиментальних романах. Валад довго чекати не став. Втішився в обіймах Аланди вже через тиждень. І те, що він був тоді п'яний, Ліїн не дуже втішило. Тому що це був не єдиний раз, Аланда вчепилася в гарного чоловіка всіма кігтиками, а він і не чинив опір. І все б у них було добре, за словами все тієї ж Аланди, але тут безталанна стерва повернулася, і Валад почав крутитися як вуж на сковорідці. Він, бачите, не міг кинути майже колишню наречену в складній ситуації, а на неї, Аланду, байдужому чурбану начхати.

Валад навіть не намагався виправдовуватися і відповідав на всі заяви про велике кохання таким тоном, що остання дурепа вже зрозуміла б, що на неї йому глибоко начхати і в разі якоїсь небезпеки, за неї він точно переживати не буде. Тому що до Ліїна він мав більш трепетне ставлення і набагато більше поваги. Ну не вміє він поважати жінок, які тягнуть у свою постіль неосудного чоловіка, а вранці намагаються запевнити його у взаємному неземному коханні.

З іншого боку, затикати істеричок і відважувати їм заспокійливі ляпаси, у відповідь на спроби подряпати «нахабну морду» він теж не вмів. І Ліїн зрозуміла, що крутитися подібно до вужа на тій розпеченій сковорідці він буде ще довго, намагаючись і Ліїн допомогти, і Аланду якось переконати у відсутності кохання, а можливо, і пару сільських дівчат не образити.

І, напевно, Ліїн би вийшла з кімнати і пішла, щоб смертельно образитись і подумати. Але тут Аланда з вереску перейшла на шипіння і заявила, що все знає. І про те, що Валад був зі стервою Ліїн через її спадок — знає. І про те, що обдурив нещасну дурепу на рахунок свого походження та неіснуючих родичів, які постраждали від рук імператора. І про те, як і чому насправді опинився у тій столичній школі. І про те…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍