Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

Про що Аланда ще знала, Ліїн вже не почула. Тому що Валад не витримав і, змінивши своїм принципам, відважив істеричці ляпас. І Аланда нарешті замовкла.

А Ліїн, відчуваючи себе ідіоткою, відступила на крок, потім ще крок і ще. Потім якось дійшла до дверей, тихенько їх відчинила і вислизнула в коридор.

Ліїн дуже хотілося розплакатися в голос і кинутися тікати. Потім хотілося голосно реготати і кричати про те, яка вона довірлива дурепа. Потім когось вдарити, а краще щось розбити. Але натомість Ліїн спокійно йшла і світло, мрійливо посміхалася. А думки її були чорнішими за грозову хмару. І одразу згадалися всі ті дрібниці, на які вона раніше чомусь не звертала уваги.

І те, що Валад не хотів знайомитися з дядьком. Зовсім не хотів. Хоча Ліїн була впевнена, що він, якби постарався, обов'язково дядькові сподобався, і потім родичу легше було б змиритися з ситуацією, коли племінниця вийде заміж.

І те, що так і не запропонував познайомити з кимось із своїх родичів.

І те, що він не шукав і не метався, коли прийшов до Ліїн з новинами про звірства імператора. Просто сказав, що треба тікати. І знав куди. І був упевнений, що там їх приймуть із розкритими обіймами.

І те, що справді прийняли, Ліїн чомусь не насторожило. Навіть незважаючи на те, що серед повстанців майже не було магів, і тим більше не було магів, які навчалися у найкращій столичній школі.

Ось хто міг у такому разі надати Валаду рекомендації? А без рекомендацій той же Хашен йому не довіряв би і будувати захист-маскування в болотах не дозволив. Хашен взагалі параноїк, та й не він один.

— Яка ж я дурепа, — прошепотіла Ліїн, виявивши, що забрела в якісь чагарники. — Яка дурепа. І що тепер робити?

Втім, що робити, вона знала. Мстити. Залишалося вигадати, як саме. І добре, що капітан так вчасно розблокував браслет. Магу мститися простіше, ніж слабкому дівчиськові.

— Ви мене ще запам'ятаєте, — похмуро пообіцяла Ліїн кущу, на корені давлячи в собі бажання повернутися і подряпати Валаду його красиву фізіономію, а потім відтягати за волосся Аланду. Аланді взагалі треба сказати велике спасибі. — Я вам ще влаштую, тільки придумаю, що й влаштую.

Мститися слід з холодною головою, інакше помста перетвориться на чергову дурість.

Ліїн це знала.

Про це тисячу разів казав батько, ще в ті часи, коли мама була жива, і він не зганяв злість на дочці. У цьому батько мав рацію. Ліїн була впевнена. Але чомусь, ледве в голову залетіла ідіотська думка, дівчина радісно підскочила, широко посміхнулася і мало не бігом помчала доріжкою назад до будинку.

Втім, так її точно запам'ятають.