Тетяна Гуркало - Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало

Стати дружиною ельфа насправді неважко. Для цього навіть спеціальне свято існує — за що велика подяка обраній. Впіймала, і ти вже дружина. А ось що з ним робити далі? Навіть якщо наявність такого чоловіка вирішить одні проблеми, разом з ним неодмінно з’являться інші. Та й хто сказав, що той ельф слухняно постоїть осторонь, ні у що не втручаючись, а потім спокійно піде назад в свої ліси, як тільки воно тобі знадобиться?

Свято Червоної Косинки

Насправді все почалося лише триста років тому. Тоді Актилірель Світлий, беззмінний правитель Східних Лісів ось уже протягом майже семи тисяч років, примудрився закохатися в обрану богині Варади. А можливо навіть не закохатися. Нудно правителю було, а тут така розвага — дівчисько, обране для порятунку світу богинею безумців, блазнів та кандидатів на премію Дарвіна. Про премію Дарвіна ельфійський правитель дізнався, до речі, від дружини. Від якої дружини? Та від цієї самої, обраної для спасіння світу, ну не міг він таку розвагу відпустити. Де б він ще знайшов смертну, яка ледь не щодня намагається отримати ту саму премію, причому, вибирає для цього дуже оригінальні способи?

Дуже нудно правителю було. А дружина його розважала цілих сім років, поки її крокодили не зжерли. Мабуть богиня в той момент відволіклася від своєї обраної, а крокодили звідкись про це довідалися, та й потурбувалися.

До речі, від чого саме ця обрана мала рятувати світ, так і залишилося нез'ясованим. Про це досі сперечаються всі кому не ліньки.

Прожила божевільна дружина ельфійського правителя в цьому світі трохи більше восьми років, але життя встигла зіпсувати нещасним ельфам так, як це не вдалося людським і ельфійським дівам, що жили від створення світу і до цього дня, разом узятим.

— І чому я її одразу не вбив? У той самий момент, коли вона відкрила свій чарівний ротик і почала вимагати вручити мечі нашим дружинам та дочкам? — питав сам себе Лелянівель, ельф молодий, неодружений, через що і страждає більше, ніж його одружені приятелі-вартові.

Приятелям що? Ну зловлять їх якісь божевільні людські діви, що вони можуть їм зробити, окрім подарунок вимагати? Приятелі одружені. І тому любительки красенів-ельфів можуть скільки завгодно бажати роздобути їх у чоловіки. Все одно не дістануть. Ні ельфи, ні люди багатоженство, прийняте в орків, не схвалюють. А хочуть ці діви бути чиїмось молодшими дружинами, нехай до орків їдуть. Може, ображені блідими нещастями орчанки навіть не одразу їх зжеруть, а тільки після того, як чоловіки втратить інтерес до не пристосованих до життя людських жінок.

— Ти в'яжи, в'яжи, не відволікайся, — велів Лялянівелю один із приятелів. — Тобі ще сліди плутати, бо пошукові амулети люди з кожним роком роблять все краще.

— Одружуватись тобі треба, — зі співчуттям сказав інший приятель.

А третій хихикнув у кулак, мабуть згадавши, як людські діви ганяли нещасного холостяка по священній діброві минулого року.

— В'яжу, в'яжу, — озвався Лялянівель і справді пов'язав червону стрічку на молодий дубок, що самотньо зростав посеред галявини.

Навіщо в'язати стрічки, ельфи теж з'ясувати не змогли. Божевільна дружина правителя, та сама, яку крокодили зжерли, називала червоні стрічки символами революції та рівноправності. Рівноправності кого і з ким, ельфи за сім років теж не дуже зрозуміли. Вони взагалі погано вміли розуміти безумців, один тільки Актилірель призвичаївся за своє дуже довге навіть для ельфа життя, та й той від нудьги.

Загалом справа була така. Ходила ненормальна обрана ельфійськими лісами, заглядала, куди її не просили, і говорила дивні промови. Говорила про те, що нещасних ельфійських дів щасливі ельфійські мужі всіляко принижують. Примушують їх ткати, вирощувати дітей та виблискувати на людських балах, замість того, щоб змушувати охороняти кордони, полювати на нечисть та кувати зброю коло Рани Світу.

Ні, добрі ельфійки багато разів намагалися пояснити божевільній, що бальні сукні їм миліші за опіки лавою, а ткацький верстат краще сну в гілках дуба, де обов'язково продує, якісь птахи обгадять, а при особливій невдачі ще й темні тварюки спробують з'їсти. А дружина правителя їм чомусь не вірила. Те, що кожна ельфійка добре володіє луком, її не переконало. Діву-коваля, з якою її познайомили, вона стала жаліти, бо «їй непросто серед одних лише чоловіків». А на першому ж балу вона зганьбилася так, що зненавиділа їх щиро, з усією душею, і до кінця життя вважала, що це важкий обов'язок. І намагалася врятувати від нього ельфійських дів, вручивши в їхні ніжні ручки ковальські молоти, обрізавши чудові коси і пов'язавши на голови червоні косинки в білий горошок.

Так, косинки божевільна обрана чомусь любила. І саме такого забарвлення. Вони для неї були символом рівноправності. Добре хоч не змушувала ельфійських чоловіків їх носити.

Хоча, якщо подумати, краще б змушувала. Що ті червоні косинки, порівняно зі святом, названим на їхню честь?

Лалянівель зітхнув і пов'язав чергову стрічку на гілочку.

Звідки це свято взялося, він знав. Імператор Актилірель тоді мучився головним болем через приятеля, з яким розпивав вина нового врожаю. Чому вони пили, історія замовчує, але прийшла обрана богині божевільних дуже невчасно і почала вимагати дивне. Їй раптом захотілося рівноправності між ельфійськими дівами та людськими. Вона ще й таке дивне слово згадувала: толерантність. І ось ця сама «толерантність» вимагала, щоб у кожної людської діви було стільки ж шансів вийти заміж за ельфа, скільки й у дів ельфійських. Навіщо воно їй знадобилася, обрана, мабуть, і сама не знала, але коли чоловік сказав їй, що ельфійські мужі не прагнуть одружитися з дочками людськими, сильно засмутилася і вирішила їх змусити захотіти. Ну, і придумала це свято, на якому будь-яка людська дівчина, яка спіймала ельфа, могла вимагати від нього будь-що. В тім числі і одруження.

А в Актиліреля боліла голова. А ще йому, як завжди, було нудно. І він, не подумавши про наслідки, дозволив свято влаштувати, пообіцявши незадоволеним ельфам наступного року його скасувати. Хто ж знав, що дружину правителя за три дні до скасування зжеруть крокодили і щось скасувати стане неможливим? Це було б образою мертвої, а мертвих ельфи шанують набагато більше, ніж живих. От і бігають цього дня нещасні холостяки лісами, плутають магічні сліди, ховаються, як тільки можуть. А людські діви збирають стрічки, іноді влаштовуючи за них бійки і, якщо не вийде нікого спіймати, вимагають у Актиліреля подарунків стільки ж, скільки вдалося відвоювати у суперниць червоних ганчірочок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍