Емілія Дзвінко - Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко

Макс

Я повертаюся до дому пізніше ніж планував, бо робота забирає багато часу. Будувати бізнес в Україні непросто, навіть, якщо в тебе вже є злагоджена модель, що успішно працює у США. Але мені пощастило, бо Сергій допомагає з усім потрібним і я вже навіть встиг провести декілька переговорів з потенційними клієнтами щодо майбутньої співпраці. 

Наті, як завжди, чекає мене на кухні. Я швидко звик до наших нічних післяробочих вечорів: зі сміхом, жартами, обіймами, поцілунками. Не уявляю як раніше жив без цього. Це точно одна з кращих наших звичок, яку ми започаткували з Наті разом. Заходжу на кухню і те, що я бачу мені зовсім не подобається. Наті сидить за столом з чашкою ромашкового чаю, заплаканими очима та планшетом в руці, а мало бути зовсім не так — келих вина, усмішка на обличчі та обійми зі мною. 

— Наті, ти таки захворіла після нашої поїздки? — присідаю біля дівчини на стілець і ніжно торкаюся рукою її щоки.

— Ні …

— Тоді чому ти плакала? Що трапилося? —  подумки перебираю варіанти, що могло статися за моєї відсутності. В голову не приходить нічого. Наті продовжує тримати в руках планшет і дивитися на мене сумними очима. 

— Коли ми з тобою починали стосунки, то здається обговорили таки не все, — починає розмову дівчина.

— Якщо ти про переїзд, то не варто переживати. Я вже казав тобі, що лишаюся тут і нікуди без тебе не поїду. 

— Знай, що я не триматиму тебе силою при будь-яких обставинах, — Наті говорить не зрозуміло що і я не можу вловити суть ні її розмови, ні її поганого настрою.

— Ти можеш мені нарешті сказати, що з тобою відбувається, бо я нічого не розумію.

— Максе, я вагітна, — каже Наті ледве стримуючи сльози.

— Прекрасно, а плачеш чому? — я видихаю, бо нарешті починаю розуміти, що відбувається з моєю дівчинкою.

— Максе, ти почув, що я сказала? — Наті дивиться на мене зі здивуванням, бо явно очікувала іншої реакції чи як мінімум розгубленості. Але її не буде, бо це найкраща з усіх новин, яку Наті могла мені розповісти. — Ти станеш татом. Чому ти такий спокійний?

— Мене рве від емоцій з середини, але я не хочу тебе злякати своєю радістю, — усміхаюся Наті і тягну її до себе на руки. Дівчина піддається.

— Максе, ми ніколи не говорили про дітей.

— От якраз зараз і поговоримо, — пропоную Наті. —  Я знаю, що тебе хвилює, тому скажу одразу, я хочу дітей і ніколи не залишу ні тебе, ні малюка. А ще, завтра ми обов'язково сходимо до лікаря і зробимо багато речей, які роблять вагітні. Ми з усім розбиремося. Це ж ми. 

— Я про материнство нічого не знаю, тому одразу попереджаю, що буду жахливою мамою, — розгублено каже Наті.

— Впевнений, що це не так, — заспокоююю дівчину. — Якщо тобі стане легше, то я також не знаю секрету як стати хорошим татком. Я не грався з дітьми друзів і нікого малого не няньчив в дитинстві, тож будемо вчитися батьківству разом.

— Ім'я малюку обираю я, — Наті тулиться до мене міцніше і вже здається усміхається, а не плаче.

— А може підеш на компроміс. Якщо дівчинка, то я називатиму її, а хлопчику ти ім'я придумаєш? — пропоную Наті.

— Я придумаю ім'я і хлопчику і дівчинці? — наполягає Наті. — А ще нагадую, що я вагітна і зі мною не можна сперечатися.

— Ооо, то ти вже користуєшся своїм положенням. Гаразд впертюхо, першого малюка називаєш ти, а другого я. І цього разу останнє слово за мною. 

Кінець