Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

class=stanza> А на землі, там, де хрести стоять, Зготовані вже для нових розп'ять, Вниз опускають очі люди ниці.

1972-2003

ЮРІЙ ГАГАРІН Упав літак, на нашій тверді тлінній Розпався умлівіч, як всохла віть. Вогонь шарпнувся в синю небозвідь Над божевіллям металічних ліній. Трава почервоніла, наче мідь, Струхлявіла й збіліла сталь, як іній, Згорів, немов газета, алюміній — Такий, що не повинен був згоріть. До вогнища прибігли з поля діти, І їм вдалось у попелі знайти Дзвінкий обруч космічної орбіти. О Юрію! Носив на серці ти Швидкий політ і вже не міг стерпіти Повільних крил, як руху без мети.

1972

СОНЕТИ З КНИЖКИ
«ПОКАЯННІ ПСАЛМИ»
* * * Ціну свободи знає тільки раб, Але не той, що виріс у темниці І не вбирав у душу та в зіниці Небес блакитних лоскотний єдваб, А тільки той, що виглядав з-за штаб Тюремних ґрат і зорі, як суниці, Спивав устами духу, світлолиці Думки плекав, не повзав, наче краб. Та хто мені покаже те створіння, Яке в живій матерії душі Не носить волі? Це мої моління До кожного раба! І всі клиші, Всі крабовидні мають теж сумління, Мов краплю крові на страшнім ножі!

1992

* * * Вмирає нація, а ви, Напівділки, напівпоети, Тихенько живете, мов кмети Комуністичної панви. Продажні, наче ті курви, Безликі, наче табурети, Лякливі, як душа трепети, Пильнуєте свої хліви. Пильнуйте й бережіться Руху, Своє сумліннячко любіть Гидливо, наче п'яну шлюху! Та жити ви мене не вчіть, Бо ваша повзаюча хіть Не для скресаючого духу!

1991

* * * Блаженний муж мовчить на пишнім вічі, Де нещодавнє рабство всі клянуть, В лакузах тих себе не впізнають, Що перед сильними згинались втричі. Він слухає: в згірдливому злоріччі Гуде й реве несправедлива лють. Він бачить: боязлива людська суть Сама від себе відвертає вічі. Він був рабом… Життя собі зберіг Покорою, та — палений ганьбою — На інших не кладе провин своїх. Мовчить, бо там, де з мстивою злобою Невільники вчорашні між собою Шукають винних, кожне слово — гріх!

1993

* * * Діяльний розум, Бог-Творець, Присутній в кожному началі, Не знає скорбності, печалі, Ні муки зболених сердець. То чом же людськості взірець Конає на хресті? Чом далі Ми несемо страждань скрижалі, Терновий славлячи