Дроянда - Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда

Офіс. Кімната для кави. Обідня перерва.

Микита стояв біля кавомашини, зосереджено намагаючись збити піну, як це бачить у фільмах. Артур сидів біля вікна, поглядаючи на планшет. Поруч дві дівчини з офісу перешіптувались, ніби навмисно голосно.

— Бачила, як Настя сьогодні виглядала? Просто королева. Але… кажуть, що Влад її на роботу взяв лише тому, що... ну ти розумієш, — захихикала одна.

— А тепер ще й братів пристроїли! Родинний підряд, ха-ха!

Артур підвів очі. Спокійно, але з крижинками в погляді. Підійшов до дівчат.

— Перепрошую, — мовив, усміхаючись. — Ви щось шукали в офісі, крім пліток?

Дівчата зніяковіли.

— Це ж просто жарт…

— Не кожен жарт — смішний, — перебив Артур. — І не кожне ваше слово залишається тільки тут. Декому воно може боліти.

У цей момент до кімнати зайшла Настя — саме шукала Артура. Почула останні слова, але не запитала. Просто підійшла і взяла брата за руку.

— Усе гаразд?

— Тепер — так, — відповів Артур, м'якше. — Просто хотів нагадати, що тут працюють живі люди. І моя сестра — не об'єкт для обговорень.

— І Влад — не просто директор, а людина, яка захищає мене краще за броню, — додала Настя, тихо, але впевнено.

Микита підійшов із кавою.

— Хлопці, я тільки що залив собі на штани латте, тож або ви всі за мною в кафетерій, або я страждаю наодинці!

Настя засміялася, Артур потиснув плечима:

— Пішли, латте-воїне. А з пліткарками ми ще поговоримо — під час тренінгу з етики комунікацій. Я тепер тут відповідальний.

Дівчата тільки ковтнули повітря. Мабуть, плітки закінчаться — хоча б на тиждень 

Настя вирівнялася на повний зріст, її голос зазвучав твердо:

— Мабуть, ви забули, Мілано і Крістієна, що ви працюєте не на Влада. Ви працюєте в нашому сімейному офісі. А мої брати тимчасово займають посади, поки я не повернусь з декрету. Ясно?

Настя не підвищувала голосу, але її погляд був холодний, як лід. Мілана і Крістієна почали щось бурмотіти, намагаючись зробити вигляд, що вони нічого не мали на увазі.

Артур тихо:

— Сестричко, все добре, не хвилюйся. Не варто через них…

Микита додав, обережно торкаючись Насті за лікоть:

— Дихай рівно. Їхні слова нічого не змінюють. Ти сильніша.

Але Настя не могла заспокоїтись — її очі блищали. І саме в цю мить в офіс зайшов Олександр Волков. Його фігура миттєво створила тишу. Він глянув на всіх — і зупинився на доньці.

— Усі в переговорну, — сказав він спокійно, але так, що сперечатись не хотілось навіть Владу.

Усі сиділи за великим столом. Олександр пройшовся поглядом по кожному, особливо — по Мілані та Крістієні.

— Я чув, як ви обговорюєте мою доньку та мого зятя. У цьому офісі немає місця для пліткарів. Це не балачки у вбиральні, а компанія, яку ми будуємо разом як сім’я.

Він зупинився і глянув на Настю:

— Доню, не витрачай сили на таких. Твоя цінність — не в статусі, а в серці, яке бачить справу, людей, і… майбутнє. А ти, — звернувся він до Артура, — не намагайся згладжувати. Ти брат, а не адвокат. Захищай — жорсткіше.

Артур кивнув серйозно.

— А ти, Микито, — тато глянув на нього з м’якою усмішкою, — зроби мені каву. Бо здається, зараз мені її треба найбільше.

Усі розсміялися. Напруга розчинилась, але Мілана й Крістієна вже знали — другий шанс буде тільки через дуже велику роботу над собою.

Олександр додав:

— І ще. Настя — офіційно на декреті. Але її слово тут усе одно матиме вагу. Тож наступного разу — фільтруйте мову.

Після наради Настя вийшла з переговорної, а Влад обійняв її:

— Ну, місіс Волкова… Це було круто.

— Ні, просто я вже не маю часу мовчати, коли навколо — мої малюки, моя родина… і ти, — Настя усміхнулась.