Мері Роуч - Вояки

немає ні газонів, ні літа), чує такий звук, це не може бути приємно. Це звук води, яка з’являється там, де її бути не повинно. Протікання фланця, тріщина в трубі. Це океан намагається пропхати ногу через поріг. Що на більшій глибині ви перебуваєте, то сильніше він тисне. На глибині 300 футів[162] морська вода б’є крізь отвір діаметром 2 дюйми[163] з такою силою, що може вигнути коліно в протилежному напрямку. На глибині 1000 футів[164] 8-дюймова дірка[165] що три хвилини пропускає на борт стільки води, скільки вміщується в олімпійському плавальному басейні. Якщо таке дуже швидко не полагодити, у вас проблема. Ви затонули.

Я оглядаю згори моторний відсік підводного човна, у якому лунає цей звук. Я бачу 11 мокрих ший, що схилилися над отворами, з яких б’є вода, — спочатку їх було три, тепер чотири. Ми перебуваємо на висоті 200 футів[166] над рівнем моря, у будівлі, що в Гротоні, Коннектикут, тож ризик потонути мінімальний. Це приміщення — імітація, частина Тренувального комплексу з контролю пошкоджень Школи підводного флоту, також відомого як «Мокрий тренер», також — «Чому матроси лаються». Я стою в сухій частині приміщення, біля великого і дуже чистого (на ньому є склоочисники!) вікна, крізь яке можна розглядати моторний відсік та моряків у ньому, які лаються.

Поруч зі мною біля вікна стоїть інструктор, що сьогодні керує тренуванням, помічник головного механіка Алан Гаф. Що кілька хвилин він через плече дає вказівки колезі, який стоїть біля консолі, на якій відображається, хто з яким протіканням працює, але його основна увага зосереджена на курсантах. Він одночасно оцінює їхню роботу та надає зворотний зв’язок. Для останнього він користується табличками з написами, які притуляє до вікна, адже крізь скло, та ще й через шипіння води, почути його ніхто не зміг би. Таблички зроблено з цупкого пластику червоного кольору, на якому надруковано різні написи. «ПО ДВОЄ НА ОДИН ПРОРИВ». «ПРАЦЮВАТИ ЗА ПЛАСТИРОМ». «У СТРУМЕНІ ВОДИ НЕ СТОЯТИ».

Сучасні субмарини працюють на новітніх технологіях. Та коли щось трапляється, моряки можуть залучати засоби, які з’явилися ще в добу дерев’яних вітрильників. Один з моряків, за якими ми споглядаємо, тримає в руках звичайний марлін. Почавши сантиметрів на два нижче від дірки, він щільно намотує тонку мотузку на трубу, з кожним обертом зменшуючи отвір. «Сосновий чіп» — це просто дерев’яний конус, такі звичніше бачити в дитячих конструкторах для будування чи в шкільній кімнаті, де вивчають геометрію. Верхівку конуса забивають молотком у дірку якомога глибше. В міру поглинання деревиною води, а сосна поглинає воду чи не найсильніше серед усіх видів деревини, конус набрякає і перетворюється на дуже ефективний чіп.

— Сигнал, — кидає через плече Гаф.

Чоловік біля консолі вмикає пневматичний сигнальний ріжок, щоб курсанти подивилися вгору, відволікаючись від того, що вони робили. Гаф бере до рук табличку («МОЛОТОК ТРИМАТИ ОБІРУЧ») і вказує на молодого чоловіка — водяний струмінь відбивав молоток та чопа, які той тримав у руках, як кошеня відбиває клубок пряжі або як Годзілла відбивав би кошеня. Гаф каже, що так трапляється в дев’яти випадках з десяти, курсант втрачає або молоток, або чопа, або і те, і те. А це забирає час, коли його втрачати не можна. І це небезпечно. Тиск 90 фунтів на квадратний дюйм (фкд)[167] перетворює вивчення геометрії на «напрямлений удар летючим предметом». Моряк знову хапає чопа, що плавав неподалік.

— От що з сосною добре, так це те, що вона не тоне, — каже Гаф.

А молоток тоне.

— Ось чому ми їх навчаємо застосовувати те, що є.

Якщо молоток загубився, хапай те, що під рукою. Так само і з чопами. Коли аль-каїдівці пробили вибухівкою дірку 40 на 60 футів[168] у корпусі американського есмінця «Коул», команда затуляла її всім, що могла знайти.

— Матраци, шматки дерева, причальні канати, кросівки. — каже Гаф. — Скручували, що було під рукою, і пхали в ту дірку.

Їм знадобилося три дні, але все ж таки вдалося уникнути затоплення.

Я познайомилася з Гафом трохи раніше, у його кабінеті, який він ділить іще з двома чоловіками. У них там була банка арахісової пасти з виноградним желе, її смугаста кольоровість здавалася примхою на тлі хворобливого зелено-бежевого фарбування стін, яке хтось колись вирішив застосовувати в приміщеннях для американських військових. Гаф худорлявий і блідий. У нього виразний передній прикус, коли він говорить, передні зуби торкаються нижньої губи, наче діти скачуть на ліжку. Він виріс у сільській місцевості. Але він точно не селюк. Він може розібрати парову турбіну швидше, ніж більшість людей навіть упізнають, що це саме парова турбіна.

Усі інші засоби, що є в сучасному арсеналі боротьби із протіканнями, класифікуються як «пластирі» або «латки». Назва доречна, але оманливо нестрашна. Йдеться не про накладання латки на штани, спробуйте залатати шланг, коли по ньому йде вода, а сам шланг виривається з рук. До пробоїни не можна підступати згори. Пластир треба насунути збоку, ніби ковдру, якою тушать бак зі сміттям, а потім щільно закріпити.

Гаф дивиться, як двійко матросів невдало намагаються закріпити середнього розміру пластир, так званий стронгбек. Він розрахований витримувати тиск води до 6000 фкд.

— Отже, з огляду на те, що вони мають справу з водою під тиском 90 фкд, у них усе вийшло дуже погано.

Здається, Гаф хоче показати червону табличку, якої в нього немає. «А БОДАЙ БИ ВАС».

Гаф жорстко поводиться з курсантами, адже проти реальності «Мокрий тренер» — це дитячі забавки. На підводному човні «Сквалус», після занурення на 50 футів і відмови індукційного клапана повітря, це сталося під час випробувального занурення в 1939 році. «Морська вода знайшла дорогу в лабіринті труб, які йшли уздовж усього корпусу “Сквалуса”. У командній рубці з різних місць вдарили струмені солоної води». Я наводжу опис затоплення, поданий Пітером Маасом у книжці «Жахливі години». «Люди працювали несамовито, при цьому їм доводилося хапатися за все, що траплялося під руками, щоб стояти рівно». А потім згасло світло.

А ось про що йдеться у звіті про останнє патрулювання підводного човна «Тенг» 24 жовтня 1944 року, коли одна з його власних торпед вискочила над поверхнею води, різко відхилилася вліво і підірвалася на кормі, пробивши її. «“Тенг” тонув з ухилом на корму, ніби маятник, який утримували горизонтально, а потім відпустили». Так лейтенант Лоренц Савадкін описував цей випадок. «Коли човен нахилився на корму, повз мене почали пролітати і