Мері Роуч - Вояки

Отже, підсумок: передумови нападу акул, як і нападів інших хижаків, пов’язані з їхньою звичайною здобиччю. Якщо ви не маєте вигляд чи не пахнете як обід, то з вами й не будуть поводитись як із обідом. Інстинкти хижаків налаштовані на запах тварин, яких вони зазвичай їдять. Людське м’ясо — не звична їжа акул. Навіть коли акула виявляє людську кров, вона не має мотиву відстежувати цю кров до її джерела, якщо тільки не перебуває на межі голодної смерті.

Цей факт мав би заспокоїти жінок, які полюбляють поплавати в океані, та побоюються це робити в «ті дні». Але менструальна кров відрізняється від звичайної, вона таки може збуджувати акул. З вашого дозволу, візьмемо коротке звільнення на берег. У 1960 році флот США не цікавився жінками під час менструацій, а от Служба національних парків — так. У 1967 році в Національному парку Глейшер від нападу ведмедів грізлі загинули двоє жінок, принаймні в однієї з них на той час була менструація. З’явився здогад, що напад було спровоковано запахом крові. Але біологи-анімалісти не хотіли з цим погоджуватись. Один з них, Брюс Кашінг (якого потім помилково згадували в пов’язаних з дослідженнями питання нападів ведмедів та менструальною кров’ю як Брюса Гашінга[159]), взявся до збирання даних. Кашінг вирішив працювати з білими (полярними) ведмедями, тому що вони харчуються майже винятково тюленями, що дає можливість чітко зафіксувати базову лінію, з якою потім можна порівнювати потяг тварин до жінок із менструаціями.

Якщо до ящика з вентилятором покласти тюленячу ворвань[160] та спрямувати запах на клітку з диким білим ведмедем, той демонструватиме, як це називав Кашінг, «максимальну поведінкову реакцію». Він підійме голову і нюхатиме повітря. У нього почнеться рясне слиновиділення. Він здійметься на лапи і ходитиме туди-сюди. Він пихкатиме. Він стогнатиме. Тільки один предмет серед тих, що Кашінг клав у ящик з вентилятором, змусив ведмедя стогнати — використаний тампон. Таке не вдалось ні курчаті, ні кінському гною, ні мускусу, ні новому тампону. Дубль другий: жінки, у яких менструація. Жінок у ящик не пхали, вони «пасивно сиділи» на стільцях лицем до кліток, може, поки там сиділи, вони міркували про те, що життя на Землі дивне. Кашінг також досліджував реакцію на звичайну кров, узяту з вени. На неї жоден з чотирьох ведмедів, використаних в експерименті, не зреагував.

Іншими словами, білих ведмедів приваблювала не кров. Це щось унікальне... вагінальне. Якесь виділення, що пахне, прошу мене вибачити, тюленем. Але це ж логічно, хіба ні? Коли якась компанія, що виробляє предмети жіночої гігієни, наймає якусь лабораторію, щоб перевірити дієвість того чи іншого ароматизованого продукту, користування яким передбачається під час менструацій, у таких перевірках завжди використовують стандартизований запах, відомий під назвою «рибний амін».

Вагінальний/тюленевий запах тампона такий привабливий для полярних ведмедів, що вони не помічають того, що на смак тампон не має нічого спільного з тюленячим м’ясом. У 42 з 52 випадків дикі полярні ведмеді, яким траплявся використаний тампон, прикріплений до стейку (номенклатурна наукова назва: «стейк з використаним тампоном»), з’їдали або «енергійно його жували». Більшу наполегливість у відриванні від стейку та поїданні ведмеді продемонстрували тільки щодо тюленячого м’яса. Паперові рушники, просякнуті звичайною кров’ю та, знову ж таки, закріплені на стейках, були з’їдені лише тричі.

Чи може це щось сказати про акул? Чи варто жінкам хвилюватися? Хтозна. Як сильно акули люблять тюленяче м’ясо? Чи схожі запахи мертвих морських окунів та використаних тампонів? Невідомо. У «ці дні» я краще залишалася б у шезлонгу на палубі.

Кашінг завершив статтю припущенням, що коли полярним ведмедям дуже подобаються використані тампони, то для інших видів ведмедів вони теж можуть бути привабливі. Але види ведмедів, як і акул, відрізняються один від одного. Лісові ведмеді, на відміну від полярних, морських жителів не їдять. Грізлі люблять лососів, але їдять їх свіжими. Чорні ведмеді полюбляють харчуватися на сміттєзвалищах, хто знає, які смаки в них розвинулися за багато років.

Щоб завершити цю тему, звернімося до Служби лісу США. Якби вам довелося викидати сміття на певному звалищі в Міннесоті 11 серпня 1988 року, ви могли б стати свідком захопливого видовища. «Ми прив’язали використані тампони до мотузки з моноволокна і кидали їх до ведмедів, що харчувалися», — так описував Лінн Роджерз дії, у яких брали участь ще двоє колег з Північно-Центральної лісової експериментальної станції. Попри майстерне закидання принади — її «кидали подалі, а потім підтягували їм під ніс», — 20 із 22 тампонів було проігноровано. Те саме сталося з тампонами, що пропонували «з рук» чорним ведмедям, які часто — хоча, може, уже й перестали — відвідували експериментальну дільницю для годування ведмедів. Також залишилися без уваги: п’ять використаних тампонів, які зв’язали докупи і жбурнули в групу чорних ведмедів, як і купки тампонів, чотири з яких було просякнуто менструальною кров’ю, одна — неменструальною кров’ю, ще одна — розтопленим яловичим жиром, залишена посередині ведмежої стежки. Десятеро з одинадцятьох ведмедів «водили носом дуже близько над купкою тампонів, з’їдали тампон з яловичим жиром і йшли далі».

Загалом, маємо підтвердження безпеки національних парків і витримки чорних ведмедів.

Френк Ґолден був авторитет у питаннях, пов’язаних з тим, що відбувається з тілом людини, якщо його помістити на різні проміжки часу в холодну морську воду. Ґолден — лікар, що, за власним описом, «плавав як камінь», — наприкінці 1960-х — початку 1970-х років досліджував ці питання за дорученням Медичної школи Королівської морської авіації. Назви розділів його книжки «Основи виживання в морі» (Essentials of Sea Survival) схожі на перелік жахів, що очікують на військовослужбовців чи на будь-кого, хто змушений залишити корабель чи вистрибнути з літака над водою: «Реакція шокового охолодження», «Скорочення часу затримки дихання», «Неспроможність пливти», «Утоплення», «Вторинне утоплення», «Подразнення шкіри від солоної води», «Непритомність при зануренні», «Під льодом», «Тяжка гіпотермія», «Отруєння нафтопродуктами», «Синдром траншейної стопи», «Кров черепахи»[161], «Сонячні опіки», «Плескіт хвиль», «Осмотична діарея», «Знесилення після порятунку», «Знесилення від відігрівання». Заголовка «Напади акул» немає. Акул немає навіть в алфавітному покажчику.

Для моряка, чий затонулий рятувальний пліт — підводний човен, усі ці небезпеки та незручності поверхні океану можуть здатися недосяжною мрією.

12. Про погані передчуття підводників

Коли під водою щось іде не так

Проходячи під тиском крізь маленький отвір, вода створює специфічний звук. У мене він асоціюється з роботою зрошувального пристрою, такий приємний звук літнього газону. Пф-ф-ф-ф-ф. Коли моряк, що служить на підводному човні (а там