Данило Борисович Яневський - Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька

Дослідження доктора історичних наук, журналіста, телеведучого Данила Яневського – для тих українців, які мають бажання дізнатися, чим було проголошення Акта відновлення Української держави: звитяжним вчинком українських патріотів, інтригою німецьких спецслужб чи частиною детально продуманого плану націоналістів. Проаналізувавши відомі на сьогодні документальні публікації, спеціальні дослідження, архівні матеріали фондів Українського Національного Музею (Чикаго) та Наукового Товариства імені Т. Шевченка (Нью-Йорк), автор малює альтернативну до існуючої картину створення Організації українських націоналістів, її ролі та місця в історії передвоєнної Європи, з'ясовує її чисельність, відновлює імена реальних керівників та натхненників, творців та погребенників ОУН, форми їхньої «співпраці» зі спецслужбами різних країн, джерела фінансування. У центрі документального розслідування – питання про легітимність Акта 30 червня 1941 p., обставини його народження та проголошення, політичний вплив на український національний рух за умов німецької окупації.

Данило Яневський
Проект «Україна»
30 червня 1941р., акція Ярослава Стецька

Братам

«Диявол починається з піни на губах ангела, який вступив у бій за святу праведну справу. Все перетворюється на прах – і люди, і системи. Але вічним є дух ненависті в боротьбі за праведну справу. І завдяки йому зло на Землі не має кінця. З того часу, як я це зрозумів, вважаю, що стиль полеміки важливіший предмета полеміки».

Григорій Померанц, мислитель (1918–2013)
Розділ І
Вступ
Перші зауваження

30 червня 1941 року.

Події того понеділка у Львові і сьогодні, більш ніж через 70 років, є святковим днем для одних українців, черговою авантюрою для других, залишають байдужими третіх. А таких, за моїми спостереженнями, – абсолютна більшість.

І це дивно. Адже за 70 років, що минули відтоді, про той день написано, здається, все можливе і всіма охочими. Але загальної картини десятки грубезних томів не прояснюють.

Це так тому, що їх автори – свідомо чи підсвідомо – уникають описувати явища такими, якими вони були. Натомість описують своє ставлення до цих явищ, що, погодьтеся, пасувало би доброму есеїсту, але ж ніяк не пасує доброму історикові. Або акцентують увагу – свою і читача – на найменших деталях тієї чи іншої події, «забуваючи» вписати їх у контекст тої, а не цієї епохи, в конкретні обставини того місця і того часу.

Окупація Речі Посполитої – найбільша геополітична катастрофа Нового часу

Беру на себе сміливість та відповідальність ствердити: події 30 червня 1941 р. нерозривно пов'язані з усією попередньою історією як українського народу взагалі, так і тієї його частини, яку сьогодні називають «галичанами» або «західняками».

Річ Посполита. Адміністративний поділ. 1619р.

Ключова точка в цій історії – найбільша геополітична катастрофа Нового часу – розділ Речі Посполитої Прусським королівством, Дунайською та Російською імперіями. Для тих, хто призабув, нагадаю: Rzeczpospolita – це буквальний переклад з латинської (основної європейської мови доби Середньовіччя) терміна res-publica. «Res-publica» українською означає не що інше, як «справа громади»/«спільна справа»/ «спільна річ». Rzeczpospolita – це федеративна держава у складі Королівства Польського (яку сучасники ще називали «Короною») та Великого князівства Литовського («Литви» або «Великого князівства»). Народилася вона 1569 р. і називалася «двоєдиною державою трьох народів» – польського, руського та литовського.

Окупації Речі Посполитої в долі руського (українського) народу

Поділи ті (всього їх було три – в 1772-му, 1793-му та в 1795 р.) підвели риску під майже 500-річним періодом розвитку нашого народу в системі європейських духовних, інтелектуальних, правових, економічних, соціальних та побутових практик.

Беру на себе сміливість та відповідальність ствердити: XIX століття стало для більшості окупованих століттям утрачених можливостей. Майже півторасторічна окупація більшості території сучасної України Російською імперією – це перманентні та в цілому безуспішні спроби ліквідації тогочасного «руського» народу, який сьогодні ми називаємо «українцями», перетворення його на безсловесну тварину, позбавлену власної ідентичності, яка формувалася і сформувалася впродовж попередніх століть.

Завершилася ця окупація тільки тим, чим могла завершитися. В умовах Першої світової війни українське населення сучасної Центральної та Східної України зі зброєю в руках виступило як проти імперського режиму, так і проти всіх інших, хто намагався утвердити свою владу над цією територією.

Відтоді протягом всього XX ст., протягом майже ста років сільські та міські люмпени та їхні нащадки намагаються побудувати на цих теренах державу химерної «соціальної справедливості». Задля цього впень винищили елітні групи, ліквідували інститути приватної власності, незалежного суду, поняття про право та закон, замінивши їх на антилюдську за своєю природою «соціалістичну законність».

За це століття квітучі колись землі перетворили на територію, малопридатну для життя. Зруйнували дороги, отруїли ріки, занедбали села, закинули побудовані неймовірними зусиллями заводи, вирубали ліси, засмітили тисячі гектарів родючих колись земель, перетворивши їх на звалища смертельних радіоактивних, хімічних, побутових відходів.

Заразом загубили десятки мільйонів людей у безглуздих війнах