Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 19 -

Адріан відчув раптовий біль, який розлився його тілом, наче струм енергії, що вийшов з-під контролю. Він схопився за трон, намагаючись втриматися, але сила ударила його, наче невидима хвиля, скидаючи на холодну мармурову підлогу з таким тріском, що звук рознісся по всій залі.

Корона, яку він носив із гордістю й відчуттям непереможності, раптом почала розжарюватися, обпалюючи його шкіру, як розплавлений метал. Він інстинктивно схопився за неї, намагаючись зняти її з голови, і корона впала на підлогу, покотившись. Даерон задихався, тримаючись за голову, відчуваючи, як його зв'язок із Сільсією розірвався остаточно - наче нитка, яка була натягнута до межі, раптово обірвалася.

Магічні знаки, які раніше оповивали його руки й шию, почали зникати, розчиняючись у повітрі, як чорний дим, що розсіюється під вітром. Адріан із жахом відчув, як магія тіні, яка наповнювала його силою та дозволяла контролювати трон і керувати двором, раптово вислизнула з його тіла, лишаючи за собою тільки холодний простір порожнечі. Він більше не відчував тієї темної енергії, що текла в його жилах, ні сили, яка надавала йому перевагу над усіма іншими.

Він підвівся на коліна, хапаючи повітря й намагаючись зрозуміти, що відбувається. Погляд його був сповнений люті й нерозуміння, коли він зиркав на порожній трон, на якому ще нещодавно сидів, відчуваючи себе непереможним

— Ні... Це не може бути правдою, — прошепотів він, відчуваючи, як кожне слово віддається лихим присмаком поразки на язиці. — Сільсія...

Він спробував викликати магію, але натомість відчув тільки власне безсилля. Його руки тремтіли, і в голові пульсувала думка про те, що він тепер - лише тінь того, ким був. Адріан відчув, як паніка повзе всередині нього, заповнюючи груди, здавлюючи горло, змушуючи його важко дихати.

Корона, що досі лежала на підлозі, здавалася йому символом зради та втраченої влади. Вона більше не підкорялася йому, так само як і сила, що колись належала йому через зв'язок із Сільсією.

— Я маю повернути її, — прошипів він, сповнений рішучості та люті, що палала в його очах. — Я маю повернути свою силу... повернути те, що належить мені за правом!

Але навіть він розумів, що без магії тіні й зв'язку з Сільсією це буде майже неможливо. І коли він підняв голову, то побачив, як двері тронної зали повільно відчиняються, а всередину входять охорона, які застигли, не розуміючи, що сталося з їхнім королем.

Адріан намагався підвестися на ноги, але кожен рух здавався неймовірно важким. Він спробував знайти у своєму голосі колишню владу, але навіть слова тепер звучали кволо.

— Залиште мене... я... я маю відновити свою силу, — промовив він, намагаючись утримати рештки гідності. Але навіть він розумів, що час його правління закінчився, і тепер йому доведеться зіткнутися зі світом, де він більше не має ані магії, ані влади. — Хоча ні, — він махнув рукою, — приведіть мені Наолана Блейзфорда! Негайно!

Охоронна вклонилась королю, перед тим як його залитий.

Тронний зал охопила важка тиша, а корона, що лежала осторонь, здавалася холодною і байдужою до падіння свого колишнього володаря.

— Я не можу програти! Не так! Мені потрібно терміново щось вигадати!

Даерон підвівся на ноги. Гнів і відчай змішалися в його погляді, який не відводився від дверей, крізь які охоронці поспішали виконувати його наказ. Йому було зрозуміло, що без допомоги він не зможе відновити контроль, але він мав ще одного союзника, здатного змінити хід подій.

Він почав нервово ходити туди-сюди по тронному залі, намагаючись зібрати думки. Його мозок гарячково шукав вихід із ситуації, що ставала все більш безнадійною. Колишня впевненість і велич розсипалися, як пісок, але він відмовлявся миритися з поразкою. Йому потрібно було виграти час і знайти спосіб повернути свою силу, навіть якщо для цього доведеться звернутися до найтемніших ритуалів.

— Наолан знає стародавні ритуали, він має знати, як відновити зв'язок з магією, навіть якщо це значить порушити всі закони природи, — пробурмотів він, сам до себе, розглядаючи знову корону, що блищала на підлозі. Це блискуче коло золота та коштовних каменів стало для нього символом втраченого трону, того, що вважав своєю здобиччю, а тепер виявилося недосяжним.

Двері відчинилися, і двоє стражників ввели до зали постать, закутану в темний плащ. Обличчя чоловіка було хижим, з рисами, що нагадували хижака, а в очах світилася холодна байдужість. Це був Наолан, той, хто вважався одним із найкращих знавців давніх магічних мистецтв. Він злегка нахилив голову, спостерігаючи за станом короля, що стояв перед ним не таким, як раніше - слабким, спітнілим, але все ще одержимим своєю владою.

— Ви викликали мене, Ваша Величносте, — його голос був спокійним, проте в ньому відчувався прихований глум. — Чим можу служити?

— Не треба церемоній, Наолане, — відповів Адріан, стискаючи кулаки. — Мій зв'язок із магією зник. Це... через неї! Вона втекла, розірвала наш зв'язок, і я більше не можу використовувати свою силу. Ти повинен знати, як відновити це, як знову прив'язати мене до тієї енергії.

Блейзфорд уважно слухав, його холодний погляд вивчав обличчя Адріана, помічаючи кожну тріщину в його колись непохитній впевненості. Чаклун на хвилину задумався, провівши пальцями по краю свого плаща, наче обдумував щось неймовірно важливе.

— Ви просите мене порушити закони магії, Ваша Величносте, — заговорив він повільно, обираючи слова з ретельністю. — Якщо зв'язок розірвано не природним шляхом, це неможливо повернути без наслідків. Але... є одна річ, — він примружився, спостерігаючи за реакцією Адріана. — Якщо ви готові віддати все, навіть власну душу, можна спробувати відновити зв'язок із магією через кровне жертвопринесення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍