Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

Коли світло стало ще яскравішим, Роувен спрямував ключ до її грудей, і здавалося, що навколо них розверзається цілий світ магічної енергії. Нарешті, щось тріснуло, ніби ланцюг, який був натягнутий до краю, нарешті розірвався. Удар хвилі енергії прокотився кімнатою, змусивши стіни здригнутися, і Сільсія відчула, як важка вага нарешті зникла з її душі.

Вона захиталася, відчуваючи, як зв’язок з Адріаном розірвався, немов важка ноша впала з її плечей. Її погляд залишався спрямованим на Роувена, який, важко дихаючи, тримав артефакт у руці, його обличчя було виснажене, але в очах палав вогонь рішучості.

— Це все? — пошепки запитала вона, її голос тремтів від щойно пережитого.

— Це лише початок, — відповів він, але його губи злегка піднялися в слабку усмішку, яка надавала йому вигляду людини, яка щойно виграла битву.

Сільсія опустилася на стілець, намагаючись відновити дихання. Її серце шалено калатало, ще не встигнувши звикнути до раптової свободи від зв'язку з Адріаном. Відчуття було дивним — неначе туман, що завжди огортав її свідомість, раптом розсіявся, і світ став яскравішим, чіткішим. Вона відчула у своїх жилах крихітні проблиски магічної енергії, які знову рухалися вільно, але це було лише часткове полегшення.

— Це... дивно, — вона важко видихнула, погляд її зупинився на ключі в руках Роувена, який поступово втратив своє яскраве світіння, повертаючись до своєї звичайної темної поверхні. — Наче я знову можу дихати.

Роувен повільно підійшов до неї, його кроки були нечутними, як у мисливця. Він став навпроти неї і обережно поклав ключ на стіл. На його обличчі було помітне полегшення, але також і залишки виснаження від проведеного ритуалу.

— Тепер ти вільна від його впливу, — сказав він м’яко, його голос звучав тепліше, ніж раніше. Він обережно провів рукою по її волоссю, відчуваючи його м'якість на своїй шкірі, якби намагаючись запевнити її, що він тут, поряд. — Але це ще не кінець. Повна свобода від цього прокляття прийде тоді, коли ми звільнимо всю твою силу.

Сільсія підвела на нього очі, які тепер блищали від сліз, що накопичилися на їхніх краях. Вона намагалася вгамувати емоції, але відчуття полегшення та страху перепліталися всередині неї.

— Чому ти робиш це для мене, Роувене? — запитала вона з тихим, ледь чутним голосом, у якому відчувалася тривога і подяка водночас. — Ти ж ледве знаєш мене. І саме через мене, твоє життя пішло шкереберть. А ти готовий віддати за мене все...

Він затримав погляд на її обличчі, м’яко витираючи сльози з її щоки. Його рука була теплою і лагідною, і цей жест нагадав їй, що поруч є хтось, хто готовий боротися за неї.

— Іноді не потрібно знати когось роками, щоб зрозуміти, що ця людина для тебе важлива, — відповів він, його голос звучав хрипко. — Ти мені важлива, Сільсіє. І я не хочу бачити, як тебе знову використовують. Адріан втратив голову через владу і свої амбіції. Ти маєш право вирішувати, що буде далі з його долею. Але, особисто я, не пробачу йому того, що він зробив.

Вона дивилася на нього, відчуваючи, як її серце починає розбивати крижані стіни, які вона зводила навколо себе. Її пальці обережно торкнулися його руки, їхні погляди знову перетнулися, і на цей раз вони залишалися так, спостерігаючи один за одним, як світло свічки відкидало м'які тіні на їхні обличчя.

— Що буде далі? — запитала вона, відчуваючи, як її голос стає міцнішим, на що Роувен відповів з легкою посмішкою:

— Далі ми звільнимо твою силу. І зруйнуємо того, хто намагався забрати у тебе свободу, королівство, трон.

Сільсія підвелася зі стільця, її плечі випросталися, а погляд сповнився рішучості. Вона стиснула його руку міцніше, і вони стояли так, розуміючи, що попереду на них чекає нелегкий шлях. Але цього разу вони вирушать на нього разом, готові боротися за кожен крок, за кожну нову можливість.

Роувен відчув, як тепло її долоні запалює в ньому відчуття сили та надії. І він пообіцяв собі, що зробить усе, щоб захистити її до кінця, навіть якщо це означатиме пожертвувати всім, що він має.