Лія Тан - Подвійні паралелі , Лія Тан

— Дайте води! — наказую, і заходжуся робити штучне дихання.

Обережно роблю прямий масаж серця, і нахилившись дихаю в вуста дівчини.

Вона закашлюється. Я ж обережно притримую її голову. В мене самого мало серце не стало. Боюся за неї. Не хочу аби з нею щось трапилося.

Цвітана важко дихає, я намагаюся заступити їй прямі сонячні промені, і зволожую акуратно обличчя дівчини водою.

Чуємо тупіт коней, а за мить на галявину в’їжджає троє вершників. Два чоловіки, один старший, а інший молодий, і дівчина з ними верхи.

— Що тут трафилося? Всі живі?

До них підходить султан, а я сидячи на колінах роблю вітер листком з лопуха, ледь живій красуні. Серце не на місці. Боюся за неї, вона захопила мене собою. Таких як вона мені ще не доводилося зустрічати. А ще я страшенно хочу, аби вона повернулася зі мною у мій час.